Я боюсь...
Я боюсь засинати! Впадаю в обійми супутника ночі лише із дозою валер`яну, але це навіть не валер`ян (це так, до слова), а звичайна хімія.
Я описала багато почвар і вони оселилися у моєму житті. Біля ліжка снуються чортяки, по стелі упирі, а по стінах…
Зорі прорізають пітьму. Я відкриваю очі і все на своїх місцях. Вони невидимі? Вони в моїй голові?
Ліки дають своє: слабкість проймає тіло, а психіка просто верещить в нетрях мозку. Як болить голова! Я не відчуваю, я не хочу відчувати як б`є годинник, навіть не дванадцять, навіть коли два; як за вікном авто: шумлять, риплять, хриплять… Де ж ця непритомність? А, так, я боюсь засинити. Я боюсь засинати? Я боюсь помирати…
