Боюсь лиш запізнитися додому
Ти не хвилюйся: посивілі скроні,
То просто сніг, і швидше на душі…
Холодні сірі будні монотонно
Вкривали долю, наче спориші.
Твоя печаль – в моїх забутих римах,
Твій біль – вистукує в серцебитті,
А замість кави чай терпкий з полИном
Вчорашній на життєвому столі.
Між нами – кілометри чужих вулиць
З мережива гірких нерозумінь.
Це ж я сама між нами звела мури,
Довівши правоту своїх хотінь…
То пил моїх років ляга на скроні,
Це розумієш з часом... Та дарма…
Боюсь лиш запізнитися додому:
В дитинство крок - а там тебе нема…
18 лютого 2014 р.
