Часто люди кажуть, що час лікує... Неправда. Час не лікує... 

Лікують випадкові знайомства, хвилини, проведені з кимось іншим. Лікують довгі вулички, величезні окуляри, за якими не видно втомлених очей, і фотографії на сторінці в Однокласниках. 

Лікують мрії про літо, про нове життя. Лікують мимовільні захоплені погляди незнайомців, посмішки друзів, дивлячись на які, не можна не посміхнутися у відповідь. Лікують перші проліски, які пробиваються крізь сніг, і кажуть нам, що коли вони змогли протистояти зимі, зможемо й ми витримати холод душі та мороз у серці... 

Лікують щасливі моменти коли щастя зовсім несподіване, з присмаком провини перед кимось хто давно живе в нашому серці і в нашому житті... 

Лікує нова любов, яка приходить раптово й дивує свіжістю та неповторністю. І знову хочеться жити,хочеться весни і літа, довгих тих вечорів, ледве помітних усмішок, недомовленості, забутих емоцій і почуттів, розмов ні про що, і про все на світі. 

Лікують давно втрачені і заново знайдені миті, дитячої радості, очікування простого дива. 

А час... Час не лікує... Він просто іде повз... і вчить нас жити з болем...