Я вас запрошую на маскарад!
- Я вас запрошую на маскарад! Проходьте, не соромтесь! Тут на всіх вистачить веселощів та місця!
Я йшла понеділком на роботу, поки цей крик не відволік мене від моєї мандрівки. Звичайний дідусь в масці на обличчі, яка закривала лише очі стояв біля чорних дверей з білою ручкою. Раніше в цьому домі був музей, але останні два роки будівля була на реконструкції, яку ще не встигли почати. Два роки її ремонтують лише морально.
- Дівчино, заходь на маскарад! Маскарад людських пороків, слабкостей та дурі!
Я підійшла до нього:
- Але ж в мене немає маски.
- Наївна дура!!! – крикнув він і штовхнув в двері, які миттєво відчинились і так само швидко зачинились після мого ульотного входу.
Я потрапила у кремезну залу. Навколо мене були якісь дивні люди. Страшні люди. Я стала посеред зали і почала спостерігати за ними. В кращих традиціях фільмів, в яких головні герої замість тікати, пхають свій допитливий ніс в ще більш моторошну кімнату, ніж та, в якій вони дивовижним чином опинились. Дивні люди гарчали, як звірі. Замість тарілок стояли корита, як для худоби, але вони не зважали. Вони їли, голосно чавкаючи та відганяючи одне одного від свого корита. Перевертали свої так званні тарілки на підлогу, топтались в новоутворених калюжах, болісно били одне одного. В залі було і кілька мертвих. Тих, хто не зміг захистити себе, або просто задовбався це робити. Їх обличчя були найбільш виразними. Лише в них був колір в очах. В залі стояв страшенний сморід та задуха. Я хотіла відкрити вікно, але мене вдарила жінка, що відірвалась від сімейної сварки зі своїм коханим. Лежачі на підлозі та намагаючись поновити дихання я крізь сльози, які зрадливо виступили на очах, дивилась на цю сімейну ідилію. Він бив її так, ніби вона не була жінкою, відкриваючи рот аби щось крикнути, але крім свинячого верещання був неспроможній щось мовити.
Коли я нарешті змогла встати в залу зайшла дівчинка років десяти. В білій сукні та з двома хвостиками. Нарешті! Хоч щось світле в цій залі. Вона підійшла до своєї мами, яка захищала корито і сказала:
- Ти не шариш, давай я, - і почала ногою в обличчя бити іншу жінку, яка до цього жрала з їх корита.
Тільки в ту мить я помітила, що на маскараді ні в кого не було масок. Всі були собою. Вони були тими людьми, які кожен день трапляються нам в транспорті, тими, з ким ми вітаємось та маємо справи. Ні! Люди не такі.
- Це все брехня! Так не буває! Люди не такі! – голосно закричала я.
До мене підійшов старий.
- Я тобі вже казав, що ти дура наївна. От подивись, як виглядають ті, кому ти даруєш віру та розуміння. Подивись на них! Така правда! Таке суспільство! І ти нікуди не втечеш від них!
Я сіла на підлогу та закрила колінами обличчя. Мені стало страшно. Не тільки за свою шкіру, але й за тих, хто жрав з корита. Я почала кричати, намагалась привернути їх увагу, але мої спроби нічого не дали. Вони чавкали голосніше, гарчали зліше, бились болісніше. Раптом старий щось крикнув і всі вони стали навколо мене.
-Дивіться на неї! Вона ще вірить у світле майбутнє! Вона не впізнає у ваших рилах обличчя своїх знайомих!
Всі ті люди-звірі дивились на мене і сміялись, вони кидали в мене залишки своєї їжі. А потім взялись за руки і почали поступово рухатись. Я була надто справжньою для них. Але я в них навіть тоді вірила. Вдивляючись в кожне рило, я намагалась знайти людину!
- Ні! Люди не такі! Не такі! Вони хороші! Всі хороші!
А вони посміхались. Їм було смішно від моєї віри в їх чистоту та цноту. До мене підійшла дівчинка.
- Вони не можуть тобі нічого сказати. Скоро я теж подорослішаю і стану такою, як моя мама. Я теж хочу такою бути. Бути схожою на свою матусю.
Я встала і почала бігти. Я вибігла на вулицю, але там мене зустріли ті самі, що й в великій зали. Маскарад усюди.
- Ви, здається, загрались, людішкі. Ви стали всі богами! От тільки правити вже не лишилось ким! Людиною тепер не модно бути, - сказав старий.
- А я вірю в людей! Чуєш! Я в них вірю! Вони не такі! Вони виправляються!
Я закрила очі. А коли відкрила, то побачила звичне мені ранкове суспільство, яке йшло на роботу, а поряд афіша:
«Запрошуємо вас і вашу родину на щорічний маскарад».
