Чому все так складно?
Нащо, звідки, чому і як ти з`явився в моєму житті? Нащо ти заполонив моє серце? Чому не даєш спочинку, чому не випускаєш з своїх тенет? У тебе є інша... Я знаю, ти кохаєш їїї... Але чому, чому саме ти запав в моє серце? Чому я знову і знову заходжу на твою сторінку, знову і знову пишу тобі і невтомно чекаю відповіді? А коли отримую повідомлення від тебе - на моєму обличчі спалахує усмішка і безмежне щастя.
Чому я можу безупину слуаю твої пісні, читаю твої вірші, а найзаповітнішим моїм бажанням стало "мені подоюається" під моєю аватаркою? Кожен раз це повторюється знову і знову. Кожне нагадування про тебе зводить мене з розуму. Я не можу цього пояснити...
Чому твій пронизливий погляд змушує мене червоніти, а лиш одне твоє слово змушує серце битися частіше? Чому ти не відчуваєш того самого до мене? Чому я для тебе навіть не друг? Я довірила тобі найцінніші спогади, найзаповітніші бажання, а ти грюкнув дверима у мене перед носом.
Чому все так складно? Знаю, для тебе я одна з тисяч, але для мене ти найкращий з мільйону. Пишу ці рядки і відчуваю як сльози повільно наповнюють очі. Таке світле і тепле минуле... було. Але тепер нема. Я і гадки не маю, що робити, а ти живеш за сотні кілометрів і навіть не здогадуєшся про мої почуття. Пам`ятаєш, як ти переживав за мене, коли я ледь не зламала руку, пам`ятаєш, як підтримував мене у найважливіші моменти життя, як прощались і плакали разом? Для мене це були сльози розпачу, розчарування, а що це було для тебе?
Ніколи не забуду як міцно ти обняв мене на прощання, ніби рідний батько, втішав, а я плакала... плакала без перестану.
А що залишилось? Що ж тепер в моєму житті? Щодня дивлюсь на твоє фото, згадую, як любив мене, чи лише вдавав, що любив? Але я хочу, щоб ти знав: я люблю тебе щиро, палко і всією душею...
Та чомусь ти обрав іншу. Нащо ж дарував мені любов і тепло? Нащо дозволив до безтями закохатись у тебе?
