Запах з нотками пеларгонії
Дійові особи:
Вона
Він
Квітка.
І дія
Двоє закоханих йдуть по вулиці. Йде дощ. Вони під парасолькою. Вона раз-у-раз визирає з-під парасольки, ловить краплі дощу.
Він. Кохана, ти себе зовсім не бережеш. Заховайся під парасольку, бо намокнеш і застудишся.
Вона. Невже в тобі помер романтик! Ти лиш відчуй цю ніжність! А запах? Який у дощу запах! Такий свіжий, чистий, ніби гірський, ніби лісний… Божественно!
Він. (Сміється) Ти наче дитя! Як я люблю тебе!
Вона. А за що ти мене любиш?
Він. Просто люблю. Люблю за те, що ти є. За те, що ти зараз йдеш поруч, смієшся. Я люблю твою посмішку, твій дитячий інтерес до дощу й твою любов до нього. Ти незвичайна. Ти інша. Всі ховаються він дощу, а ти його любиш, по-справжньому…
Вона. Так, як ти мене.
Він. Так, як я тебе.
Вона. І так, як я тебе.
Вони тихо йдуть зі сцени, щось продовжують говорити, але вже так тихо, що це шепіт, який ледь чутно.
ІІ дія
Романтична обстановка. Запалені свічки. На підлозі розстелена скатертина. На ній лежать яблука, апельсин. Стоїть вино та два бокали. Ті ж двоє. Вони сидять на скатертині. Він подарував їй квіти, які лежать поряд.
Вона. Тобі подобаються мої парфуми?
Він. Так. Ти маєш добрий смак. Але більш всього мені подобається твій запах.
Вона. Ти смішний. Хм… Мій запах… Скажеш же.
Дзвонить телефон.
Він. Алло. Так. Зараз? Але… Так. Гаразд. Зараз виїжджаю.
Вона. Щось трапилось?
Він. Так. Аварія. Мені треба їхати.
Вона. Але ж в тебе вихідний. Невже черговий не може сам впоратись?
Він. Ні. Там складна ситуація. Багато жертв. Потрібні всі вільні руки. Вибач.
Вона. Нічого, я розумію.
Цілує її. Йде.
Вона. Я буду чекати… (Підходить до вікна. На вулиці йде сніг). Сніг… (читає вірш Блока «Мело, мело по всей земле…». До квітів). Мій запах. Йому подобається мій запах. Не ваш, а мій. Хм… А що є мій запах? Дивак.
Лягає біля квітів. Щось мугикає. Засинає.
ІІІ дія
Їй сниться сон. Навколо неї багато живих квітів. Вони танцюють, співають.
Квіти. Ми дуже гарні та пахучі. Ми найкращі за усіх. Навіть люди хочуть пахнути як ми. Тому вони роблять з нас парфуми. Вони хочуть бути схожими на нас. Вони заздрять нашій красі.
Вона. Дивна річ. Де це я. Дожилась квіти розмовляють.
Квітка. Не бійся, це лише сон.
Вона. О, то я сплю. Це добре, бо я вже подумала, що мені час до психіатра. А чому ти не з ними?
Квітка. Бо я не хочу бути з ними. Вони дуже хвалькуваті. А мені нічим хвалитись, щоб бути достойною їхньої уваги.
Вона. Чому?
Квітка. Бо я пеларгонія. Мій запах подобається лише людям з розладами нервової системи…
Вона. Тобто божевільним?
Квітка. Не зовсім. Це люди які надто нервові. Або надто в мене закохані (сміється). Жартую.
Вона. Моєму коханому подобаються фіалки. Можливо я маю запах фіалки?
Квітка. Люди пахнуть інакше, не так як ми. Вони й половинку собі знаходять за запахом. Тільки це відбувається несвідомо.
Вона. (сміється). Та ми ж не обнюхуємо один одного, як собаки. Що ти говориш? Дурниці якісь.
Квітка. Він же тобі говорив, що йому подобається твій запах. Це не дурниці. Напевно і тобі подобається.
Квіти зникають. Чути голос. Спочатку слабкий, та він стає сильнішим.
IV дія
Він. Кохана, прокинься. Я вже повернувся.
Вона. Вже ранок. Ляж до мене. Я люблю тебе.
Він. І я тебе.
Вона. Ти говорив вчора, що тобі подобається мій запах. А який він в мене?
Він. Моя маленька, ти така в мене незвичайна. Ти пахнеш, як солодкі іриси, але в цьому ароматі ще присутня невелика кількість цитрусової свіжості, а ще… ще відчуваються нотки пеларгонії.
Вона. Тобі подобається запах пеларгонії? Якщо тобі подобається аромат пеларгонії, то ти божевільний, бо лише людям з розладами нервової системи може він подобатися. (Посміхається).
Він. (Сміється). Так. Я божевільний. Божевільний тобою. Моє кохання робить мене божевільним.
Вона. Я помилялася, в тобі зовсім не помер романтик. Я люблю тебе.
Поцілунок скріпив їх вуста.
