Про квіти

У середині щедрого на тепло і зелень червня на залитих золотом сонячного світла полях ненад...

У фіолеті – стримана краса, Яка так вабить око простотою. Господь, напевно, ще не знав і ...

Твій присмак, пізній день, вода та дух троянди – холодний дім пустий, я ньому тільки сам,

Сонця – обмаль, благенькі нитки, Їх промінням і не назвеш. Недогріта ним, маргаритко, Недолюблена ним, і все ж...

Котики вербові, котики пухнаті В кришталевій вазі, в материній хаті. В залі з підвіконня зазирають в шибку, Чи, бува, здалеку донечок не видко.

Дарую квітку і не знаю кого з них ким я прикрашаю…

А я у гай ходила по квітку ось яку! А там дерева – люлі. І все отак зозулі: ку- ку!

Як сонне сонце скотиться за хмари, Багрянці застеляючи до сну, З імли троянди кавової чари Стечуть потайно в ночі глибину...

Ми так звикли до виразів на кшталт "Дари ланів" або "Дари моря", що не задумуємося, над там, хто кому служить. І яка ціна того дару.

Десь за обрій у млу палахку Сонце стомлене мріє до сну, Збивши постіль свою осяйну Ледь відчутним легким вітерцем...

Як натомлюсь від суєти, Збирати квіти треба йти...

Ех ви, юності забави, Ех, весни моєї світ! Розквітала я на славу, І бузок на втіху квіт.

З-за хмар, де небо сонця сном зайшлося, Багрянцями вгорнувши стихлі тіні, Пантрує нічка зваби пелюсткові Вишневого духмяного розквіту.

Розквітли котики верби, Схитнувши тіні сутінкові, В весняних обріїв алькові Знамення мрій чи то журби.

У букетику пролісків ніжних Зачаїлася ніч чарівниця. Я її поміж тіней неспішних Пізнаю з перших паростків сну...

Під ногами порипує сніг, Морозяка хапає за ніс, Хоч і теплий домашній барліг Ми сміливо крокуємо в ліс.

Коли в казки студені неозорі Ще порошив непрохано сніжок, Сипнула ніч по небу злоті зорі, Вишукуючи провесни стежок...

Даремний наш острах до ночі – В ній квітів ясні кольори Півтоном струмують у очі Крізь місячне сяйво згори

Розтоптані, розтерзані, зім’яті – Троянди на холодному асфальті… Негадано-неждано, хтозна, звідки – Чиєїсь гри німі, безмовні свідки.

Осінь чаклунка, осінь звабниця Осінь нас кличе і манить. Осінь дратує, осінь блудниця Осінь мені серце ранить...

Мов неба зоряна ріка, Спливає в тишу ніч лунка, Струмить імла берегова У вишину...

Жінки однакові усі, А їхні женихи вже різні, Є серед них і мудреці, Жінок шукають хто з них ніжні.

Я обожнюю серпень за квіти Кольорів всього світу зібрання. Я обожнюю серпень за діток Що ганяють із самого рання...

...Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку…

У гущі хмар нестримного напливу З-за обрію займається світанок. І стиха крізь небес огненне мливо Стікає в роси ніч...

Ти через літо стежку віднайди, де ми по маки бігали з тобою...

Тінь ірисова сонця Жар пахнула в лілові Запашні пелюстки...

Красив, не правда ли, цветок Этой красавицы эхмеи? Отточен каждый "лепесток"* ─ Шедевр природы-ворожеи.

Там, де трави в імлі, Мріє ніч до землі В сутінкові розливи.

Убрана в сяйні вапняки, В граніті чорно-бурім, Гора сповзає до ріки...