Хайку

дивляться й не бачать бо найбільше сліпить очевидна річ…

мов Адам та Єва перед Богом голим чується сліпець…

ніщо не сліпить більше ніж рутина: щодня одне і те ж…

погляд випромінює сліпець віялом зіниць на пучках…

смертю смерть здолав Христос бо став глиною й поглинув Бога…

як не все одно добро чи зло – первородний гріх панує…

раз потвора кожна мить творіння в часі – Богу все одно…

апостолам було не все одно що все одно Ісусу…

апостолам не все одно що все одно вони для Спаса…

любив Спас ворогів бо все одно кого було любити…

раз перші – це останні й навпаки не все одно чи Богу?!.

все одно було Христу бо не мав в собі свого нічого…

не спочив би Бог в неділлі раз було б Йому не все одно…

раз комусь не все одно буде співчуття його не щирим…

не ділиться в неділлі Бог на «хто» й «кому» у співчуванні…

не буде ладу коли кожен Бог тож Спас розпорошився…

щире Бога співчуття – аж до спільного єства із твар’ю…

не ладить Бог добро не захищає а співчуває лиш…

як брус ледачий у неділлі б’є байдики спасінням Бог…

Бог в неділлі спочиває невіддільні бо бадьорість й сон…

був привидом самого себе Спас як образ і подоба…

не впокоївся б Творець в неділлі аби самостійним був…

Змій Єву та Адама спокусив гімном самостійності…

аби Господь був самостійним не вмер а правив би царем…

самостійність не вславляв Отець тож все сталось через Сина…

самостійний хто вміщає бодай дві миті яви разом…

уява – «є» чуття в якому доповнить розум тут й тепер…

якщо Бог існує самостійно в часі – Він причина зла…

мить – не тяглість із було у буде а початок та кінець…

безпричинний Бог і наслідків не має ні в добрі ні в злі…