Поема

Вліз лихварюга руками в мішок
І зачерпнув у долоні вершок,
Посуд, жіночі прикраси й оздоба.
«Добрий улов твій», - говорить з-під лоба.

Глянув Шайтан на ту сплакану й босу,
Бранку обірвану, простоволосу.
Мокрий пісок на лиці, мов кунжут,
І не коса в неї ззаду, а жмут.

Хутко розходивсь вогонь по галері,
Полум’я лізло на щогли дебелі.
А козаки, відчайдушна порода,
Влізли добра пошукати під сподом.

Певною мірою маленька поема-роздум на межі дійсності і фантазії... Не адаптовано під смаки

5 | 1

«Летів орел Києвом» 18+

07.03.2021  © Антоніна Спірідончева

Князь спішився – красень в барвистих одежах,
Ішов і за дівкою гарною стежив...

– «Не знав про що мені писати,
та тему підказав мені
цей ранок за вікном кімнати,
знайомий голуб у вікні

Маленька філософська андеграундна поема. Складна ритміка. Не адаптовано під смаки

У ковідом незайнятому лісі
поліським партизаном я живу,

Людьми забуті паротяги,
з них кожен – від вогню циклоп,

Припалюючи в тамбурі вагона,
вдивляйся, як минають у вікні
у сіл забутих станції сумні,
з людьми, що зачекались на перонах.

Не нужен мне берег турецкий
и Африка мне не нужна.

Маленька сюреалістична філософська еротична андеграундна поема. Під смаки не адаптовано

Невелика андеграундна філософська сюреалістична гумористична поема

Як же міцно коріння Роду
Вросло у новітнє болото...
На честь і славу козацьку
Отрута плює комуняцька....

Зовсім маленька філософська поема-роздум про головне

***сюр. маленька поема-монолог***- Ні!.. Ми не катюги, вояччя Великого Риму!.....Я марю... Напевно на чатах дві ночі не спав.........

В чарі̀вному хитросплетінні
вже місто огорнули тіні.
Ледь чутний розпочався дощ
молитвою вечірніх прощ.

Коли він підпливав до міста,
не грали труби урочисто –
лише в його уяві.

до узбережжя (ближче щоб до моря,
де бархатний сезон і де немає горя).

Я з вами поділюся дечим:
задумав я уявну втечу
у милий серцю Амстердам

Свободу своєї Душі бережи -
І буде усе на краще...
А дійдеш до краю - стій на межі,
Далі - болото пропаще.

Оригінальний твір, філософія, поезія, есеістика, сміливий задум

В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини...

Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима — одні в андроніт, другі — в гінекей.

Премудрість в нужденній, убогій долі
Проміж людьми рідка: се диво з див;
Ще ж рідша боротьба своєї волі
Проміж земних, мовляв, богів-царів.
Ся боротьба в душі в царя Османа
Робила з нього то раба, то пана:
На царстві бо т и м був, чим і в орді:
Знав і покору, і тяжкі труди.

Далеко від трапезної палати,
В яру, проміж мохнатими дубами,
Де голову людського не чувати,
Де тихими святими молитвами,
Мов чистими незримими крилами,
Душа в чертоги горні возлітає, —
Схилившись під важенними літами,
Анахорет мовчущий пробуває
І грішну плоть свою постами умерщвляє.

Коло річки, у садочку
Маленька хатина, –
У хатині чорнобрива
Молода дівчина.
Щовечора, як зіронька
До місяця сходить,
Молодая дівчинонька
В садочок виходить.

Горить лампада ярко, аж палає,
Неугасима жертва, дар любові,
Що й турчинові душу просвіщає.
Дає високі мислі й козакові...
Се чисте серце так горить-сіяє
У мороці глибокім ізувірства,
Що з Бога правди людям виробляє
Чудовище ненависті да звірства.
Ума й науки бич, корону суєвірства.

Тихий ангел вибирає
Душу голубину,
Крильми стиха осіняє
Мовчазну людину.
І всі віри тій людині
Приступні здаються:
Теплі сльози милосердя
В неї з серця ллються.
Ні словами не сказати,
Ні в псалтир заграти,
Як дитину обіймала
Бідолашна мати.

Над степами сонце сяє,
Вітер подихає,
Подихає, мов у кобзу
Тихострунну грає.
Поначіплювано густо
Струни золотії
На степи, балки з річками,
Байраки крутії.
Сяє сонце, вітер віє,
Тирсу нахиляє,
До струни струна на кобзі
Стиха промовляє.