Він стояв біля вікна і мріяв...
Нехай буде, що мріяв, ох, хоча...
Вона втому ховала під вії
І вдавала, що знову дівча, вона знову дівча.
Вони прожили вісім років,
А знались, може, п`ятнадцять
Хто там їх рахував, коли зараз дві ночі
На двох, і почне розвиднятись, почне розвиднятись.
Вона була з російськомовної (і що..) родини,
Де батьки батьків і її батьки, чи, пак, мама і папа,
та й, здається, і прадід, що давно уже в домовині,
говорили російською...
«Дві стихії» Зійшлися дві стихії - два океани,
Велична зустріч двох світів.
Змагаються вони, як два титани,
...
Неприв’язана ніч мотузками – дощами.
Заблудилось між нами вишиванкою небо.
І від серця до серця стрибала зірками
Ледь помітна стежинка, кохана, до тебе.
ціль спасіння
не зробити краще –
ні
залишити як є…
Де ранок малює світлом,
Де треба лишатись світлим,
Де синь сповідає квіти,
Де хочеш рости й маліти,
Де в люду серця, мов храми,
Де віра й любов на рани,
Крізь небо, розірване «градами»,
Падає дощ… теплий, як сльози…
Сьогодні грози… У країні моїй грози!
Із ненависними ракетопадами!
«човен забутості...» іноді те, що бачиш... - не хочеться бачити і знати про те...і це не пасивність, це втома.........
* * *
Наснилось ніжне море, щастя бриз п’янкий.
Ідуть, немов сонети, щирі хвиль рядки.
І рими – чайки гонять серця ритм швидкий,
Думки тікають вглиб, мов риб косяк в’юнкий.
У тихих гамах сонця «до» - «мі» - «соль»
Знайшовся хитрий дощик між тополь.
Танцюють жваві квіти парасоль
Танок веселий : твіст чи пасадобль.
Тут рій хаток. Смереки за містком,
Де тишу вишиває в горах світок.
І час неспішно котить потічком,
І дощ мені ворожить пізнє літо.
* * *
В зелених водах кленів – човен дня,
І світлих душ скликають дзвони в храм.
* * *
Торгує пізнє небо снігом хмар,
І ріжуть хлібчик сонця ластів’ята.
Черешня біля хати ...
Співай, пташино, поки маєш сили,
Ще сонце спить. Ще спить дубовий гай…
Ще тихо скрізь… ще нерозкриті крила…
Ще лихо спить… а ти не спи – співай!
на мить
любов богів
в світах
зерня гірчичного
дрібніших…
І літо, як літо… це сонце… і спека…
І соняшник квітне, й на стрісі ле...
Поїдем туди, де ти намалюєш квіти
Навколо пекельних слідів від куль на стіні...
Де повітря просякло сльозами німих заповітів,
І темніє в очах від пітьми у сусіднім вікні...
Де між тіней жалю цвітом вкрилась бабусина липа,
А в повітрі - незламність, загартована у вогні.
Біль не вщухне ніколи... Нам в тих заповітах жити...
Й під сусіднім вікном тихо плакатимуть дощі...
Намалюй! Щоб зійшло закатоване жахом із мороку світло,
Фарби гучно кричатимуть, біль вивільняючи з куль.
У цвіту - мовчаз
У години мовчання ковтатимем сльози Ваші,
В наших зранених душах нестерпно пектиме Ваш біль...
І вічно живі Ваші вільні й нескорені Душі
Розділять з світанком наш з Вами стражденний Мир.
Розчинилося сонце в темряві,
Вкривши мапу містами вмерлими...
Ми просили життя у березня...
Вони з квітнем прийшли замерзлими...
В Слові шукають очі рядки пророчі,
Невже то кінець, що настільки кривава ціна?
Сльози кричать до неба: "Помилуй, Отче!!!"
- Мамо, чому і за що нам оця війна?
В очікуванні біди...
На годиннику рівно... Лютий... Сіре небо пророчить смуток, Ніч малює червоні рути... Ранок. Й Віра ...
...Там, за рогом, не тішиться кривда в пітьмі, а за спинами - слово зрадливе,
Там малюють незрячі й співають німі, повертаючи віру знадливу...
«Роздуми ветерана» Повзуть з дрімучої Росії
убивці з ханом на чолі
у край, де мирні гречкосії
їх зупинити не змогли...
«Сказка про Царевну Моревну, звезд собирательницу» Добрая, светлая, мистическая сказка о тех таинственных силах добра, которые всегда помогают сердечным порывам души
«Місця дитячі» Нема тих місць, вони назавжди зникли,
де ми росли та пізнавали світ.
Лиш в пам’яті проекто...
все враз затихло –
вибухи снарядів
ревіння двигунів
свист куль
і вигуки бійців...
літо...спека...окупація...повна окупація вітчизни...сум...жаль...
«з перерваного вірша...» хоча й лінія фронту стала іще віддаленіше, але канонада нині набагато гучнішою...
У нас сьогодні липи зацвіли…
Медові липи… у воєнний липень…
Отак за ніч – плювать на дозволи –
Одна із сотень кращих літніх митей!
«в місячному сяйві...» літо...чарівне літо!...але спотворене орками...