Білий вірш

Вір-присвята улюбленій онучечці Твоє тихе дихання, моя квітонько (Так, певно, дихають янголики, Коли в зірках свої переглядают...

Я ‒ свічка думки, Таїна неосяжна... Я ‒ дрібненька намистинка на ниточці Всесвіту. Я ‒ Слов`ятко, котре до СЛОВА прагне підростати....

Пропаде хай сила, що несе розруху, Що в танку кривавім забира синів, Дай нам, Боже, волі, дай нам сили духу, Щоб дійти до світлих переможних днів.

війна...час...життя-буття...літо...спека...дощ...і прохолода...і - тому подібне...

...і дощ імжею молитви нашіптує...вустами Бога?...

найважче то, певне, чекання...чекання оновлення і свободи...

...у нас тут канонада - аж усе дрижить...десь вже зовсім поряд грюкає...

вітер такий холодний...то є, певне, останнє слово весни... - сумне...печальне...і холодне...

вчора до міста приперли цілий ешелон (15 автобусів) кадирівців...навіщо?...в покірне місто?...чергова московитська дурість?...

...а тут, в московитській окупації, мешканці радіють цій війні...і не дивно - вони ж її і прикликали...

а весна дійсно рання - стільки сонця!...аж пече обличчя...

весна вже цілує обличчя вітрами...а в мене все якісь "зіркові марення"...

оця ось міль, влетіла що нізвідки... - ворожа відьма її наворожила. спіймав цю міль, прихлопнув тої ж миті...

застудився трохи...підбираю соплі...ледь встигаю міняти носовички...і фантазую на різно всяке...

вітер, мороз, в хаті холодрига...а я оце хукаю на пальці і пишу цього віршика...забавно виходить...і біло...

сьогодні так сонячно, що не віршувати просто неможливо...а ще й на тверезо...

вчора була завірюха у нас...а сьогодні щось біля нуля...тане все наче і не тане - не зрозуміти...але ж холодно, заррраза! як...

передноворічний...але зовсім не новорічний настрій...не святковий...

одразу не загрузив повністю тривірш, бо вважаю його як випадково створеним із трьох окремих віршиків...

...а таки чути брязкання зброєю путиноїдів об землю моєї вітчизни...

час річковий... - рухливий час, бурхливий, тихий, каламутний...

...чи встигнемо знайти собі ми інший Всесвіт?...

В куточку цьому - тепло... Тут - дитинство. Безпечне і безстрашне... Вільні коні, Ганяли ми...

...часу у часі крізь часи ніколи не позбавитися ноші...

осінь...вересень...сльота...прохолодний, сирий, нікудишній день...

Дубовий ідол Перуну́ і товстий Водяник лежали вдвох в обіймах сну...

коли дзвенить у вусі - чомусь згадую саме про отой японський дзен...чому?...мабудь, асоціативно - від "дзінь" до "дзен"...не знаю...жартую...

наче не спекотно, але дихати важко...кажуть, то сонце викрало повітря...то ж, сидю і "фантазую" на вільні теми вільним віршиком...

така гарна літня пора!...а думки якісь... - геть усі темні...у дисонансі із чуттями...

погода не дозволяє довго перебувати просто неба...то ж я накидую кола навколо багатоповерхівці, сумно поглядаю на вікна своєї "камери", себто - квартири...і див...