Так хочеться…
Набридли електронні повідомлення з словами про кохання, вірші вставленні з шаблону, квіти на стіні в контакті, години проведені в он-лайн…
Так хочеться забутих листів, які можуть рватися, жовтіти, в яких букви розпливаються і висвітлюється чорнило…
Так хочеться, щоб зустрічали з букетом польових квітів: ромашок, волошок, маків…, які пахнуть літом, в яких гралися сонячні промінчики, переливаючись кольорами веселки на краплинках ранковій роси. А вони щоб були загорнуті в лист паперу, на якому написані власні вірші, власні, а не чужі. Написані нерівно з помилками, щиро і з любов’ю.
Так хочеться ходити під дощем без парасольки, стрибати по калюжам, а потім зігріватися гарячим чаєм обгорнувшись теплою ковдрою і дивитися як він намагається скинути мокрий одяг.
Так хочеться створити машину часу, щоб перенестися в те століття, коли це все було звичайною справою, а не пережитком минулого…
