Десь в середині березня відчулось тепло.

Якісь погодні умови чи може щось інше.

І стало спокійно.

Розуміння, стабільність, об’єктивність сприйняття.

Важкі слова, але характеризують правильно.

Ти нічого не зробив для того щоб так було,

навіть не намагався, не думав.

Спочатку хотілося все змінити, ну там, виправити

чи щось зламати, але потім відпустило.

Ти відчув, що тобі справді захотілося спокою,

душевної рівноваги, цієї самої стабільності.

Щоб усе можна було передбачувати і планувати.

Насправді це розходиться з твоїми життєвими позиціями,

але напевно деколи треба давати відпустку

своїм принципам і життєвим позиціям.

Нехай поїдуть десь, відпочинуть від тебе,

а потім нехай повертаються.

Тільки обов’язково нехай повертаються.

За кілька років свідомого життя ти зрозумів,

що не варто радикально змінювати свої бачення.

Вони знають, бо вони накопичуються роками,

приходять з віком і ще з чимось приходять,

з досвідом напевно.

Тому не варто різко поривати з ними стосунки.

Це як наркоманія, не можна відразу взяти і позбутися цього.

Хоча ні, можна, тільки тоді ніхто не дасть гарантій,

що ти не загнешся від вивертання суглобів

чи не викинешся з вікна, хапаючи ілюзію чергової дози.

Так і з цими довбаними* принципами.

Коли вони вростають у тебе, то починають барикадуватися,

щоб ти їх не вибив звідти якимись істеричними припадками

чи новими жінками.

І це нормально, життя уміє ще не таке, тому не переймайся.

По великому рахунку твої принципи ніколи тобі і не заважали.

Можливо ти не погоджувався з ними у деяких моментах,

але загалом вони тебе влаштовували - подумай, справді ж влаштовували.

Тому їх треба деколи відпускати.

Нехай відпочивають, набираються нового досвіду

ще чогось набираються.

Принципи це ж така штука, вони уміють набратися всього

досвіду, алкоголю, навіть венеричних хвороб теж можуть набратися.

Ти тільки не забувай про них,

дзвони їм деколи, тільки не часто, але дзвони.

І поки їх не буде спродуй не до кінця скурвитись,

щоб їм потім не довелося збирати тебе по підлозі,

чи відкопувати на смітниках.

Погодься, вони тримають тебе.

Вони не дають тобі вкінець позбутися реальності,

допомагають не відволікатися на дрібниці,

вони на твоєму боці.

І от з усім цим теплом і розумінням,

з усіма цими стабільностями і об’єктивністю

не забувай про них.

І вони обов’язково повернуться, ти ж сам знаєш,

ці стабільності, вони як ніхто тимчасові

і набридають вони так само несподівано як і з’являються,

навіть швидше...

Київ, 30,03,2012