Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?

...Не хоче серце замовкать

А кров гарячу буде гнать

Щоб кришталевії цимбали

Зчерствілу душу окропляли...

Відкрито... Гарячі потоки крові переповнюють моє серце. Не знаю, що важче, – затамувати подих, чи продовжувати заповнювати легені повітрям від якого в висках лунає вибух і хвилею різкого болю змушує кожну клітинку, кожне нервове закінчення тремтіти в агонії...Біль, що так довго накопичувався в серці, змішуючись із червоною та пекучою мов жар кров`ю, не може втриматись і розриває слабкі, як струна натягнуті м`язи... Стихло, замовкло, холодно...

Відриваючись від своєї земної нікчемної оболонки, я лечу.., піді мною далі вирує життя та йому ніколи не відчути того, що зараз відчуваю я... Блаженство...

Блаженний той, хто хоч раз зазирав собі в душу. Збоку, зверху, з висоти небесних Херувимів розглядав кожну смальту, що формує мозаїку духу. Крізь кришталеву призму совісті оцінював кожен вчинок.

Я її бачу..?! Моя душа.., вона виблискує в промінні ранкового сонця, купається в несходжених росах, навколо лунає небесної чистоти переспів райських птахів...

Та що це?! Це камінь, брила чи гора, – з`явилася в ній монолітна ноша. Це біль, страждання, зло, образи, що сходили із вуст і рук моїх. Чому? Чому я не бачив цього раніше? Чому я усвідомлюю це тільки тепер, коли на душі навис тягар важезного каміння?

Покаяння...Чути гуркіт, навколо збираються густі чорні хмари, в моїй душі гора ніби ожила, – росте, сичить, тріщить і, нарешті, вибухає...

Темряву пронизують блискавки болю, гарячі потоки гірської лави перетворюються на кров. Я відкриваю очі і розумію, що відкрив в собі самого себе, зумів відчути щось таємниче, приховане, щось таке, – що ніхто, ніколи і нізащо не зумів би цього зробити.

Хіба ж тоді вже все відкрито? Відкрийте очі люди, і загляньте собі в душу, не з висоти небес, а доки можна, тут ще, на землі.

...Щоб знов воскресла, оновилась

Душа зчерствіла знов відкрилась

Тій пісні, що із серця лине...

Київ, 01 березня 2004 2:50