Перекотиполе
Полем котиться, без зупину,
Жмут трави – пересохлий влітку.
Стихне вітер – стоїть хвилинку,
Топчуть зливи, немов сирітку.
Не сиділося в рідних землях,
Дух країв не пішов на користь,
Тепер колеться в гострих тернях
І від болю тривожить совість.
Не тримало коріння міцно,
Ти не винна у цьому, доле,
Що не може пройтися гідно,
Своїм шляхом – перекотиполе.
м. Кривий Ріг, квітень 2012р
