Смугасте життя
частина друга. у пошуках щастя 3. Мама Леся
В кав’ярні "Мокко" було досить просторо і світло. Людей як звичайно в денний час було мало. Вони підійшли до стійки, замовили каву і тістечка і сіли за столик. Маша і Леся ніколи раніше тут не бували з цікавістю розглядали оброблений каменем під старовину інтер`єр кав’ярні.
- А тут цікаво.
- Так, Марія, знає куди привести, щоб сподобалося. Затишно і ніхто не заважає спілкуватись.
- Це Вітько мій відкрив це місце. Ми частенько з ним увечері сюди заходимо в будні дні після роботи. - Відповіла Мрія.
- Чуєш, Маріє, ну як у вас з ним? - Леся як завжди була прямолінійна.
- Що як? Чим ближче його пізнаю, тим більше приводів для роздумів. Ви ж знаєте що після Андрія, я нікого порядного зустріти не могла. Так зрідка, побалувати якийсь час не більш. Але зараз побоююся я трошки. Самою на старості залишитися страшно, але й натягу у відносинах в родині не хочу теж. Час покаже, може це доля моя - з ним далі разом жити. Якось не зовсім затишно себе відчуваю, коли він лідерство виявляє. Але робить все м`яко і переконливо.
- Тобі подруга не догодиш, і то не так і се не подобається. Чоловік і повинен бути лідером, якщо він справжня людина. Як кажуть, будь простішим і до тебе потягнуться люди. Ех, мені б такого хлопа. - Злегка мрійливо підвела риску Леся.
- Тільки спробуй. Почнеш на Віктора зазіхати, я тобі сама зад надеру - напівжартома сказала Юля.
- Ой, спасибі подруга, захистила - розсміялася Марічка.
- Ні Юлька, не потрібен мені зараз ніхто. Моє власне маленьке сонечко підростає. Мій Василько. – цілком серйозно відповіла Леся
- Лесю, а ну розкажи, як це ти зважилася сама дитину завести, я ж про тебе в Італії ще менше отримувала звісток, ніж про Марію.
- А ти що Марічка ще не розповіла їй? - Здивувалася Леся.
- Я ж не така швидка як ти. Це в тебе все миттю. Язик за зубами не тримається.
- Та якось так вийшло. Після твого від’їзду і я захотіла спробувати далеко від дому щастя пошукати. Вирішила от у Києві на курси медсестер піти. Позичила трохи грошенят у брата і поїхала. Там у нас троюрідний брат живе. Правда, ми мало з ним знайомі. Це мама тільки добре його знає. Коротше зупинилася я у нього і знайшла собі роботу в госпіталі. А потім і невелике мешкання у Вишневому зняла. 10 хвилин на електричці від Києва. А робота від вокзалу 20 хвилин пішки. Халупа яка ніяка, але дешева і чистенька. Та й господарі непогані. Вони до мене як до доньки поставилися. Ну і я в боргу не залишилася, все їм по дому допомагала - і на базар, якщо треба і в магазин. Загалом з господарями мені дуже пощастило.
- Ну а дитина як з’явилася?
- Так як у всіх і з’явилася, з того ж самого місця. Через пару місяців, після того я почала працювати в госпіталі, в сусідньому корпусі ремонт почали робити. Я познайомилася з одним хлопцем, теж із заробітчан. Він з Харківської області був. Погуляли, погуляли та й вирішили разом жити спробувати. Мої господарі були не проти. Потім я на курси пішла вчитися, а він роботу втратив. Я його тягнула, скільки могла. А як завагітніла, так він мене почав умовляти аборт зробити. Мовляв, не витягнемо ми з дитиною. Я йому й кажу - чим гадати, краще б роботу знайшов. А йому, бачте, і так добре було. Тільки боявся, що якщо дитина з`явиться, йому менше перепадатиме. Прогнала я його, не захотіла заздалегідь майбутнє собі і дитині псувати.
- Ну, Лесько ти молодець, сама вагітна і не побоялася? - Запитала Юля, з цікавістю слухаючи розповідь Лесі. Вона згадувала, якими вони всі були раніше. До її від`їзду вона, швидше за все, через своїх життєвих проблем зовсім не надавала цьому значення, все ніколи було. Боротьба за існування забирала всі сили і думки. Зараз же, коли вже не треба було щодня боротися з усім навколишнім світом за кожну крихту хліба, вона вперше в житті замислилася над цим. Але думки носили спокійний не агресивний характер. "А може, час був зовсім інший? Чи може це було з того, що ми тоді дуже заведеними і нервовими були? Адже Леська була сама скажена з нас і відчайдушна. А зараз зразкова мати. Марічка теж спокійніша стала. Хоча вона і не проявляла такої ж прудкості як Леся, але ж надто критично до всього ставилася. А зараз все змінилися. Які вони все-таки гарні - мої подружки. Стійкі до зла і чуйні на добро. Ніколи б не подумала що Леська сама без всякої допомоги дитину зможе ростити. Я, напевно, не змогла б так ". Голос Лесі повернув її до реальності.
- Знаєш, я після того як завагітніла, зовсім інший стала. Так мені хотілося, щоб у мене хлопчик народився. Адже цим тільки й жила. Розмовляла з ним і мріяла про те, як він виросте, як зі мною жити буде. Звичайно, мені хотілося, як і кожній бабі, сім`ю мати. Ви мене весь час любили вчити - себе поважати треба. Ось я і вчинила так з поваги до себе і до Василька мого.
- А в честь кого ти його назвала, якщо не секрет? - Поцікавилася Маша.
- В честь маминого батька - діда Василя. Він для мене в дитинстві найбільшим другом був. Я часто в дитинстві на канікули на Волгу до нього приїздила.
- Лесь, а як твої старі, у яких ти жила до цього поставилися? - Поцікавилася Юля.
- Спочатку з несхваленням. Відносини не те щоб зіпсувалися зовсім, але якось холодніше вони стали до мене ставиться. Але не вигнали. Потім налагодилося все знову. Після пологів вони навіть з пологового будинку мене забрали і допомагали. Через три місяці після пологів я знову пішла на роботу, працювати треба було тай довчитися теж. Стала старим платити більше, і вони доглядали за Васильком моїм. Важко тоді було. Буквально з ніг валилася. Але зараз синочок мій уже підріс, через два місяці два рочки йому буде. Ось які ми великі вже стали. Зате яка я щаслива зараз ви собі навіть не уявляєте. Коли у мене є вільний час, ми з ним так добре гуляємо. - Розповідаючи про сина, Леся вся змінилася і з очей їй лилася радість з того що вона відчувала себе мамою.
- А зараз він де, Василько твій? - Запитала Марічка.
- Так у мами, де ж ще. Ось, Катька братове та мама і граються з ним. Він у мене слухняний і дуже потішний.
- А мама як зараз, не хворіє?
- Слаба Юль, баба Настя наша стала. Добре, що в госпіталі можу ліки дістати. Ліки дорогі зараз, пенсіонерам не по кишенях. Я та Олег, братик, за нею і доглядаємо. Але поки вона молодець. Добре тримається.
Ще посидівши трошки вони, трохи втомившись від розмови, зібралися йти додому.
Вийшовши на вулицю, подруги пройшлися по центру міста. Юля після приїзду так захопилася онуками, що зі свого району далі площі, де був базар і торговий центр "Північно-Східний", не віддалялася. Та й не цікаво їй було самій ходити по місту. А сьогодні, під настрій, з подругами під ручку її цікавило буквально все. Вони їй розповідали про всі зміни в місті й про те, що змінилося у загальних
знайомих. Приємно було з боку подивитися на цих симпатичних усміхнених жінок. Хоч і не молоді вони були, але від них виходив якийсь особливий світ привабливості, властивий лише жінкам бальзаківського віку, який змушував багатьох чоловіків, навіть молодого віку, обертатися в їхній бік.
Погода була чудова. Тільки іноді невеликі хмарки, що поволі пливли по небу, закривали на короткий час сонечко. Але воно настирливо випливаючи знову на блакитну гладь синього весняного неба, з новою силою починало пестити землю. На площі біля військового училища, на квітковому ринку, подруги не втрималися і купили собі улюблені квіти. Марічка вибрала ніжні чайні троянди, Леся - букет польових квітів, а Юля спокусилася на великий букет бузку.
Вдома у Марії подруги розподілили хто що робить, і швиденько приготували улюблені страви. Покинувши на кілька хвилин подруг на самоті, Юля заскочила додому за пляшкою "Мартіні", яку привезла для Лесі.
