БІЧ
Cтояв теплий жовтневий день, один з останніх днів бабиного літа. Незважаючи на теплу сонячну погоду, на вулицях було не багатолюдно. За цирком, біля будівлі авіакас, самотньо маячила жовта бочка з написом "Пиво" По краях сиротливо притулилися два високих столика з порожніми кухлями. Значних розмірів старий продавець у білому халаті поверх теплої куртки і старому картузі на лисій голові, поклавши недочитану газету на стілець, підвівся і неквапливо зібрав пусті келихи та сміття. Викинувши сміття в урну, він перемив посуд і протер вологою ганчіркою похилені столи. Закінчивши прибирати, він сів на стілець і знову розгорнув газету. Невелика компанія молодих людей згорнула із-за рогу на площу і попрямувала до бочки.
- Шановний добродію, пиво свіже? Тільки чесно. - Поцікавився один з молодих людей.
- Свіжак, сьогодні тільки привезли.
- Ну тоді налий нам чотири келихи будь ласка.
- Чому ж не налити, пийте на здоров`я.
- Чуєш Костя, давай напевно по дві. Га? - запропонував невисокий сухорлявий чорнявий хлопець у джинсовій куртці і окулярах.
- Сашко скільки тебе знаю не перестаю дивуватися. І куди тільки в тебе стільки пива вливається? Ти як баняк без дна - відповів Костя.
- Сашко, не жени, встигнемо - приєднався Євген, кремезний блондин середнього росту.
- Ну добре. І справді поспішати нема куди - погодився Сашко. Четвертий хлопець з компанії, високий і трохи сутулий, з величезним інтересом читав газету в сторонці
- Антон. Бери кухоль, - звернувся до нього Костя, - перервися, дочитаєш ще.
- Що, о так -. Антон сунувши під пахву зім`яту газету, взяв свою кружку і приєднався до друзів. Вийнявши з кишені троячку, Костя простягнув її продавцеві. - Ось батько тобі за пиво та сервіс. Здачі не треба.
- Ну спасибі хлопці.
Костянтин - блакитноокий шатен, одягнений в модну курточку з написом "Пармалат-Кордова" і темно-сині потерті джинси, взяв свій келих і, зробивши ковток, розташувався на вільному місці біля столу.
Сашко дістав зі своєї сумочки пакет з вареними раками і копченого ляща.
- Ось вам дід передав. Мій предок на минулі вихідні їздив до нього. А ляща, дід сказав, спеціально для Кості передаю. І чим це ти діда підкупив? Як приїжджаю так тільки про тебе і товкмачить, старий вояка.
- Не знаю, Сашко. Твій же дід, ти і повинен краще його знати.
- Знаєш Костю, це він тебе поважати став з тих пір, як ми з тобою в студентський будзагін в Тюмень на другому курсі не потрапили. Після того як ти допоміг нам спорудити дачку за два місяці, він мені всі вуха продзижчав :"Тримайся, Сашко, Костянтина - він справжня людина, скиглити ніколи не буде".
- Так я ж не сам побудував. Ви ж всі там крутилися, навіть дід Прохор. До речі, чуєш Сашко, а може на наступні вихідні на рибалку до діда заявимося. А? - Запитав Костя.
- Давайте пропустимо цю тему і приступимо безпосередньо до пива - втрутився Антон.
- Краще он раків почистіть і рибу порізати, будівельники світлого майбутнього.
Хлопці взялися спочатку за раків та невдовзі виявилося що ножа, щоб порізати величезного копченого ляща, ні у них ні у продавця не виявилося.
Якийсь суб`єкт, незрозумілого віку і зовнішності, в блакитному береті і вицвілому довгому плащі, перейшов вулицю і став кружляти біля бочки. Він спочатку підійшов до вільного столика і, обійшовши його навколо, боком став наближатися до компанії хлопців, крадькома поглядаючи на келихи що були наповнені доверху пивом за сусіднім столом де розмістилися молоді люди. Хлопці, не звертаючи ніякої уваги на дивне створіння боже, обговорювали спортивні новини попиваючи пиво.
- Ти знову тут крутишся, чухонець немитий. Не заважай людям відпочивати, чуєш ти, згинь - продавець відірвавши голову від газети спробував відігнати від столу цього суб`єкта. Той, винувато, втиснувши в себе голову, недалеко відійшов від бочки і став спиною до хлопців, колупаючи своїм черевиком землю біля дерева на узбіччі дороги.
- Слухай-но, вуйку, а ножа в тебе випадково не знайдеться? - Запитав у суб`єкта Антон.
- Так, так, є. Обов`язково, а як же. У мене завжди при собі є, так, так - бурмочучи собі під ніс і повернувшись до них обличчям, незнайомець підняв голову оцінюючи компанію а тоді метушливо пошаривши у кишенях дістав ніж. Подивившись на молодих людей і трохи провагавшись, він спитав звертаючись до Антона.
- А допити даси? Ну що тобі стоїть?
Хлопці здивовано подивилися на незнайомця, який спантеличив їх своїм дивним проханням. Їм ніколи досі не доводилося спілкуватися з представниками міської дна, до яких явно належав незнайомець. Той, боязко переводячи погляд з Антона на свій черевик і назад, покірно чекав. При більш детальному погляді на суб`єкта виявилося що він був ретельно поголений. Одяг на ньому був вицвілій і дуже старий але в той же час чистий і не рваний. Тільки блакитний берет з усього його одягу зберіг свій справжній колір.
- Та женіть ви цього чухонця хлопці, він вічно тут вештається навколо. По шиї йому врізати б, щоб не заважав відпочивати людям. - Знову втрутився продавець.
- Стривай батько, не гарячкуй. Адже він теж жива людина. Та й ніж його он як до речі припав. Налий-но ти йому теж келишок. Я заплачу - заступився за бродягу Євген. Щось у вигляді цього волоцюги було таке, що викликало у нього відчуття жалості. Решта хлопців нічого не мали проти, і з цікавістю дивилися на застарілого хлопа. Той вловивши примирливі нотки, трохи осмілів і присунувся на крок до Євгена, зобразивши на своєму, такому ж вицвілому, як і його одяг, обличчі щось подібне до усмішки.
- Бачу, хлопці, добра у вас душа. А як на мене, я б зібрав усіх чухонців по всій країні та до Сибіру, без права виїзду - роздратовано бурчав собі під ніс продавець. Молоді люди ніяк не відреагували на слова продавця.
- А ім`я у тебе є, вуйку? - Запитав бродягу Сашко.
- Вітьок - відповів незнайомець, тупо розглядаючи своє взуття.
- Ну тоді тримай Вітьок - простягнув йому келих з пивом Євген. Вітьок дбайливо двома руками взяв кружку.
- Антоша рибки дай-но йому.
- Ні, ви мені голову тільки дайте і я буду вам дуже вдячний. - Лексикон незнайомця явно не збігався з уявленнями молодих людей про бомжів до яких вони подумки зарахували Вітька.
- Та бери, бери не бійся. І голову теж бери.
- Ну а років то тобі скільки Вітьок? - Продовжив уточнення анкетних даних суб`єкта Антон. Той підняв голову і подивився без усіляких емоцій на височенного хлопця. Потім сьорбнув з кухля.
- А ніскільки. Закінчився мій вік, друже мій - вимовив Витьок жадібно відпиваючи пиво великими ковтками, напевно побоюючись що йому надають по шиї і він не встигне допити пиво, як не раз уже з ним траплялося.
- Що значить закінчився, адже ти ж не небіжчик? - Здивувався Костя.
- Фізіологічно ні. Тіло функціонує цілком нормально.
- Я щось не зрозумію, - опершись на стіл і дивлячись на Вітька, продовжив опитування Євген
- Дивлюся на тебе - ніби ти бомж. Але в той же час від тебе не смердить і ти все-таки стежиш за гігієною і підтримуєш в доброму стані свій одяг. Та й мова твоя відрізняється від бомжатської.
- Ні я не БОМЖ, я БІЧ- ретельно прожувавши рибу і запивши пивом, щоб не відповідати з набитим ротом, вимовив Вітьок. Було видно що ця людина знайома з правилами доброго тону зовсім не з чуток.
- Тобто? - Попрохав конкретизувати що той має на увазі Антон.
- Бачите, молоді люди, БОМЖ - це людина без певного місця проживання, а я маю свою квартиру і в мене навіть телевізор є. А в моїй особі перед вами стоїть БІЧ - тобто колишня інтелігентна людина. Не вірите? - Запитав Вітьок, і не чекаючи відповіді додав - Хочете я вам Гете в оригіналі прочитаю?
- Я теж знаю німецькі вірші - хихикнув Сашко – По-німецьки - вас із дас, а по-вкраїньски сірка. От!
Не звертаючи уваги на глузування, захмелілий вже Витьок тихим, але натхненним голосом почав читати німецькою Гете. До сих пір безбарвні його очі, раптом придбали сіро-блакитний відтінок. Він підняв голову і мрійливо дивлячись у небо, виголосив кілька чотиривіршів. Потім Вітьок опустив голову і важко зітхнув. Майже беззвучно одними губами пробурмотів:
- Анничка особливо любила ці рядки.
- Ну припустимо ти дійсно сильний у німецькій мові. А чому все-таки БІЧ? - Не вгамовувався Женька.
- Давно це було. В тому житті я був, кажуть, талановитим вченим, навіть кафедрою керував в інституті цивільної авіації. Якщо ви розумієте що-небудь в авіа та ракетобудуванні, то напевно повинні були чути про формулу турбулентного потоку Крамера-Левашова. Я то і був тим самим Левашовим - сьорбаючи пиво з кухля почав розповідь незнайомець - Коли я закінчив місцевий політех і отримав всесоюзну премію молодих вчених за мої дослідження в аеродинаміці, мене відправили в НДР на 3 роки з обміну фахівцями. Я працював в Німеччині в дослідницькій лабораторії Крамера. А потім мене запросив у свою лабораторію Корольов. Але це не має ніякого значення тепер - без всяких емоцій в голосі закінчив Вітьок.
- Ні ти все-таки повідай світові, як ти став бичем - насідав Сашко.
- Робота у Королева була дуже цікава і секретна - продовжив опис свого життєвого шляху до звання БІЧ чоловічок. - А мешкали ми в закритому містечку під Москвою. Там я і познайомився з найчарівнішою і незвичайною жінкою, яку коли-небудь можна було зустріти на Землі. А звали її Анничка. Вона була дочкою одного з наших провідних розробників - Богатирьова Івана Михайловича. Прекрасна сім`я петербурзьких інтелігентів прийняла мене з відкритим серцем. І через рік я наважився просити руки Аннички у Івана Михайловича. Той час був лебединою піснею всього мого життя. Ми з Анничкою часто гуляли по лісу і я читав їй вірші Гете, Гейне, Шіллера. Ми кохали один одного ніжно і віддано. - Витьок важко зітхнув і, зробивши ковток з кухля, мовчки втупився в небо проводжаючи очима пролітаючих над їх головами качок.
- Ну а далі? - Перервав паузу Костя.
- А далі злий рок втрутився в наше життя і зруйнував наше затишне гніздечко . Був у Корольова хтось Кремнєв Володимир Кирилович, один з його заступників. Але мені завжди здавалося що ця людина була спеціально приставлена відповідними органами, щоб стежити за колективом і зв`язками які його члени підтримували. Мене ж він не злюбив відразу, за мою роботу в Німеччині. Ось він і зіграв у моїй долі злу роль чорта-руйнівника, який вкрав мою душу. Чорт-Кремнев спочатку, очорнивши мене, привласнив усі мої розробки. Але розробки це ніщо. Найгірше те що він домігся своїми підлими доносами те, що батьків Аннички після візиту до Англії на наукову конференцію звинуватили у співпраці з секретними службами Великобританії і судили. Казали що він шантажував Анничку, схиляючи до співжиття. Але вона мовчки страждала не відкриваючи мені причину свого занепаду. Я дуже мучився, бачачи як згасає в ній божий вогник її душі. Одного разу я прийшов додому дуже пізно з роботи і побачив її що лежала на підлозі. Моя Анничка пішла з життя, звільнившись від переслідувань диявола, прийнявши ціаністий калій. На губах її застигла назавжди посмішка, що знаменувала звільнення від диявольського світу заздрості і спокуси. Моя Анничка покинуля цей світ святою і незаплямованою. Я всю ніч сидів на підлозі, притиснувши її голову до свого серця, цілуючи і читаючи замість молитов її улюблені вірші. Це була найстрашніша ніч мого життя. Ніч після якої зупинилося мій час і померла моя душа. З тих пір для мене настало лихоліття і я повернувся сюди, в місто де народився і виріс, щоб як-небудь дочекатися своєї години і піти з миром ... - Витьок допив пиво і замовк. Навколо повисла важка тиша і здавалося що навіть трамваї та автобуси завмерли, спеціально зупинившись на далеких від площі світлофорах.
Вражені розповіддю незнайомця хлопці мовчки дивилися, як той акуратно загортав в газету обіцяну йому голову риби. Закінчивши цю процедуру, хлоп ні з ким не прощаючись пішов від бочки геть.
- Віктор, затримайся. Ніж свій забери - витерши ретельно ніж гукнув Вітька Антон, який мовчки і здавалося б без емоцій вислухав розповідь бича - Спасибі тобі Левашов за ніж - з теплом в очах він глянув на незнайомця і простягнув йому ніж.
Вітьок, підійшовши до Антона, підняв здивовано очі в яких зник вогник сенсу, і мовчки взяв ножа. Повернувшись до молодих людей спиною, згорбившись і моментально постарівши на сотню років, Левашов пошкандибав геть. Він повільно віддалявся від них щось бурмочучи на німецькому собі під ніс.
- Падлюки. А даремно я про Сибір завів. - вимовив продавець пива ні до кого не звертаючись,який мимоволі став свідком сповіді чухонця. У його кулаці з силою, до білизни кісток, була затиснута недочитана газета.
Молоді люди якийсь час мовчки спостерігали як віддаляється людина з ще не згаслим інтелектом і повною байдужістю до навколишнього життя, поки той не зник в якомусь далекому провулку.
Калгарі, Канада, Жовтень 2009
