Смугасте життя
частина друга. у пошуках щастя4. Відлуння "Задзеркалля"
- Мамо, ти свій мобільник залишила. Тобі якийсь чоловік дзвонив з Болгарії?
-Звідки?- здивовано перепитала доньку Юлія.
-З Болгарії. Сказав, що ввечері передзвонить. У тебе що, кавалер з`явився? - Запитала дочка.
-А він хоча б назвався? З Італії допускаю, хоча й нікому, а от з Болгарії? Помилився хтось, напевно, або пожартував.
-Я теж так думала, але він назвав твоє ім`я і прізвище. А коли я запитала хто це, він сказав що це неважливо і що увечері задзвонить ще раз.
- Гаразд, мені ніколи, я пішла. Буду пізно, ми з Марічкою і Лесею зустрілися, вирішили відірватися по повній.
- Ну, ну - почула Юля, закриваючи двері. Вона зовсім не надала значення цьому дзвінку і подумала що це жарт колишнього чоловіка.
У Марії майже все було готово. Залишилося тільки почекати коли м`ясо, яке розповсюджувало свій запах з духовки, дійде до готовності. Юля прикрила вхідні двері за собою і, поставивши пляшку Мартіні на стіл, повернулася на кухню до подруг.
- Ой, як смачно пахне. Чий це рецепт? - Запитала вона, наливаючи в формочки для льоду воду. - Давайте почнемо, поки м`ясо дійде до готовності.
- Це я ось, нещодавно, навчилася смачно м`ясо тушкувати, раніше все якось не виходило. Недавно баба Поля, господиня моя, підказала, як краще треба його готувати. Марічко, давай дійсно кинемо чогось в шлунок, а? А то смокче, сил вже немає боротися. Та й час уже пів на п`яту. Час уже мабуть.
- Ну, давайте тоді почнемо. А м`ясо вже як дійде скуштуємо.
Марія накрила стіл у великій кімнаті красивою світло-бірюзової скатертиною з білими ліліями на ній. Цю скатертину їй подарував Віктор. Подружки накрили стіл, залишилося тільки принести келихи для вина.
- Марічко, а в тебе винця нашого не залишилося? - Запитала Юля.
- Є в мене «Хванчкара» в холодильнику. Хочеш?
- Ви що, насправді? У нас же є «Мартіні». Ой, так воно з самої Італії. Вмерти можна, які ми круті. - Леся тільки зараз розглянула етикетку на пляшці і помітила, не зовсім така, як стоїть у них у магазинах, та й акцизної марки на ній не було.
- Це я для вас з Марічкою привезла. А самій, чесно кажучи, хочеться чогось рідного, адже в Італії наших вин не продають зовсім. Вибрати можна все що хочеш, крім наших вин.
Сівши за стіл Юля згадала, що поставила воду в холодильник для льоду. Захопивши ще й пляшку содової, вона приєдналася до подруг.
- Ну що, подружки, здригнемося? – Леся, як і раніше, не терпіла жодних затримок і зволікань. У цьому вона не змінилася ні на краплю.
- Ще секунду почекайте, я вас навчу пити «Мартіні» по-італійськи. Зараз ми додамо по парочку шматочків льоду, трохи натиснемо соку з лимона, а на стінку келиха треба повісити дві черешеньки. Ну ось і готово, можна вживати.
- Краса яка! - Маша любила витонченість у всьому.
- Ну, подруги мої золоті, як би там не було, а нарешті ми зустрілися. Так за зустріч! - Вимовила тост Леся. Подруги схрестили келихи.
- Дуже смачно, ніколи не пила нічого смачнішого. – «Мартіні» за італійським рецептом, приготоване Юлею, дуже сподобалося Марії.
- Відпадний напій, - Леся, як завжди, висловлювала свої враження і думки простонародним мовою вулиці.
Юля розтягувала задоволення, смакуючи маленькими ковточками червоне вино. Не раз там, на чужині, вона хотіла саме червоного кріпленого вина, такого як на Батьківщині. Втамувавши трохи голод і допивши, налите в келихи вино, вони закінчили на кухні приготування м`яса і традиційного гарніру - картопляного пюре.
- Ну що, перекур невеликий влаштуємо? - Леся так і не кинула палити, скільки раз не робила спроби.
- Давайте вийдемо на балкон, поки м`ясо охолоне - погодилася Марія.
- Я теж сигаретку запалю, у мене ще з Італії пачка залишилася, правда не італійських, а французьких сигарет - приєдналася до Лесі Юля.
- Ти ж не палила, наскільки я пам`ятаю - здивувалася Леся.
- Я і зараз не дуже палю. Іноді тільки. А перший раз спробувала, як раз три роки тому, коли їхала. У Чернівцях.
Вийшовши на балкон, Юля і Леся запалили, а Марія, трохи відсунулась від подруг, щоб дим не йшов у її бік,та присіла на пластиковому кріслі в кутку балкона.
- Юлю ти б повідала нам про своє італійської життя починаючи з самого початку, з від`їзду. Твоя Аня розповідала, що в тебе не вийшло спочатку і ти в Чернівцях близько місяця стирчала.
- Розповім не повірите, та й самій вже не віриться, що це все зі мною було. Адже зі Львова нас в перший раз завантажили в автомобільний контейнер. До Австрії ми доїхали без пригод. А на кордоні нас прикордонники з собаками і виявили. Відправили всіх в колишній імміграційний табір під Віднем. Тиждень допитували і намагалися випитати, хто нас відправив. Я не сказала нічого. Нас потім усіх посадили в автобус і без зупинок доставили до кордону з Україною, біля Ужгорода. Там вже наші за нас взялися. Правда швидко зрозуміли, що з нас узяти просто нічого. В той же день відпустили. Примусили тільки якісь папірці заповнити. Я приїхала назад до Львова, до тих хто нас відправляв. Багато людей вже не захотіли з ними зв`язуватися і роз’їхалися по домівках. Ми тільки з двома дівчатами з Івано-Франківська зважилися ще раз спробувати.
- Ох, і бідова ти дівка - обнявши подругу, тихо висловила своє захоплення рішучістю подруги Марія.
- Прийшли ми і покаялися. Мовляв не зрадили їх и нічого не розповіли. Хоча і сильно нас залякували, трималися як Зоя Космодем`янська перед німцями, говоримо. Давайте-но, хлопці, як хочете, але відправте нас в Італію. Вирішили вони нас у вагоні з вугіллям через Румунію спробувати переправити.
- І ви погодилися? Ні я б ніколи б на таке не зважилася. - Тепер уже Леся від подиву роззявила свого рота.
- А що робити було? Ми з дівками вирішили триматися до останнього разом. Гарні вони й душевні, дуже багато мені потім допомагали. А звати їх Мирося і Катруся. Ми майже два тижні чекали цього складу з вугіллям. Через три доби ми таки дісталися до Італії. Ну а потім почалися поневіряння за адресами, які нам дали в львівській агенції. Я не змогла спочатку зачепиться, як мої подружки, і довелося на північ Італії їхати. Там і прилаштувалася.
- Ну а як тобі там було? Як особисте життя?
- Спочатку все було незвично. Всього боялася. Але люди, у яких я за старенькою доглядала, попалися заможні і добрі. Потім трохи звикла, і все увійшло в норму. А бабця мене просто полюбила, особливо мої пироги з сиром їй сподобалися. Чесно сказати, там я себе людиною відчула. А через рік, коли вже трохи мову почала розуміти, дочка бабці, Анжела, з одним її знайомим мене звела. Він правда на десять років був мене старший та й імпотент до того ж. Але доглядав за мною дуже галантно, возив скрізь. Навіть один раз відпросив мене у господарів і ми з`їздили у Мілан. Ох і гарне місто скажу я вам. А будинок міланської опери мене особливо вразив. Одне можу сказати - прекрасна країна Італія. А пів року тому мене на ринку поліція заарештувала. Попрохали пред’явити документи, а в мене нічого. Але моя бабця підопічна так розхвилювалася за мене, що навіть захворіла. Ну і довелося її дітям витратитися на юриста і зробити запит до міністерства праці на мою легалізацію. Ось так я і отримала законний контракт на півроку з правом продовження. На а приїхала щоб всі папірці в посольстві затвердити на наступні два роки. Ось і вся історія. Щось мені їсти знову вже захотілося. Може повернемося до столу?
- Так, м`ясо, напевно,не таке гаряче - погодилася Марія
Опинившись знову за столом і випивши за Козачку, вони приступили до гарячого, підхвалюючи кулінарний талант Лесі. Періодично відриваючись від їжі подруги, задавали питання про Італію. Юля впевнено відповідала, барвисто описуючи свою італійську частину життя, іноді згадуючи смішні історії сталися з нею. В основному всі ці смішні епізоди відбувалися з нею через незнання мови і незвичності до стабільного життя людей. У неї навіть кілька разів проривалося "у нас" по відношенню до Італії, як нібито вона несміливо ідентифікувала себе з проживаючим там народом. Життя на Батьківщині сильно змінилася і Юля, звичайно ж, втратила пульс цього життя. Дуже багато прийшло з західного життя. Але їй зовсім не подобалося те що молодь, так негативно ставилася до тих цінностей, на яких вона виховувалася. В Італії все було не так. Благополуччя у людей там не було таким "ідолом" як на Батьківщині. Юля, адаптувавшись трохи після приїзду, стала помічати що навіть з донькою вона не завжди знаходить спільну мову. Вона поділилася своїми недавніми спостереженнями з подругами.
- Нічого з цим не поробиш, Юлю. Я теж все це помічаю. Просто ми всі, хто нікуди з країни не виїжджає, не так гостро реагуємо на це. Та й порівнювати нам нема з чим, тільки зі своїм минулим і порівнюємо. І нам самим не все подобається. Але не вмирати ж нам від цього. Начебто, як і життя потихеньку налагоджується. Леся геть, як бачиш, у своєму Василька розчинилася. А я ось вже як півроку намагаюся з`ясувати для себе чи добре нам з Віктором буде. Ось і ніколи нам, Юлю, на навколишнє життя увагу звертати.
- До речі Марічко, як так з Віктором у вас вийшло? - Поцікавилася Юля -. Ти обіцяла мені розповісти. Пам`ятаєш?
- Раз обіцяла так куди ж від тебе дітися. Я після того як ми з ним у "Задзеркаллі", познайомилася і не думала, що так все обернеться. "Ну флірт невеличкий, нічого особливого", - гадала. Але не так доля розпорядилася
- Жалкуєш, що все не так повернулося? - Запитала Леся.
- Ні, я б не сказала що шкодую. Мені добре з ним. Тільки ось той факт, що майже все своє життя я сама була, змушує бути стриманою. В останні два місяці, а особливо в Алушті у відпустці, я себе стала почувати з ним якщо не щасливою, то дуже близькою до цього. А адже спочатку мене його дзвінок з Пітера дуже спантеличив. Думала знову перед новим відрядженням у нього кров заграла. Але помилилася. Ну передзвонювалися з ним близько півроку. І ось одного разу він з`явився без усіляких дзвінків прямо перед Новим роком. З величезним букетом свіжих троянд і шампанським. А я як раз збиралася зустрічати Новий рік із співробітниками. Довелося вдома залишитися. Але запам`ятався мені той Новий рік на все життя. Він як виявилося, не тільки квіти привіз але і кільце з діамантами. Я була настільки шокована, що слова вимовити не могла.
.- Повний кінець, прямо як в кіно - Леся навіть заверещала від захоплення, уявивши все це.
- Таке от кіно зі мною сталося.
- А що тут дивного? - Втрутилася Юля - Ти ж виглядаєш все ще досить привабливо і ніколи не бігала за дешевими задоволеннями. Повинно ж було тобі хоч коли-небудь в цьому житті потрафити.
- Ну а далі, далі - заторохтіла від нетерплячки дізнатися, як у подруги розвивалися події Леся. Вона хоч і зустрічалася періодично з Марією і була добре знайома з тим, що відбувалося в її житті, але уяви не мала про всі деталі.
- Далі? Я була в стані "їжачка в тумані", він мені з таким болем розповідав про своє життя, що я мало не розплакалася. Дістав таки мене за живе. Так мені шкода його стало, що вам сказати. Не буду переповідати вам все що він мені говорив. Скорочено скажу так. Склалося його життя так, що підловила його, молодого і перспективного, одна стерво і прикинулася вагітною змусила на собі одружитися. А після одруження пила з нього соки шість довгих років, потім, як і повинно було статися, скандали пішли через те що грошей стало мало і справи на роботі пішли погано. Час після розвалу Союзу дуже важкий був, самі знаєте. Але він видерся і відкрив свій бізнес. А коли з Іваном познайомився, справи почали налагоджуватися. Жінка ж Віктора зв`язалася там з кимось із його спільників по бізнесу. Ну він сильно переживав, а потім все-таки вирішив розійтися з нею. Ось тоді ми з ним і познайомилися в "Задзеркаллі". Правда він сам зізнався, що тому знайомству не надав значення. Але через місяць все частіше і частіше почав згадувати про першу нашу зустріч. Він довго боявся зателефонувати. І ось одного разу прорвало і подзвонив таки. А тут ще так склалися справи по бізнесу, що він почав всерйоз замислюватись про переведення свого бізнесу на Україну у наше місто. Щось там у них з сталося з владою, але я не вникала в його справи. А тут він вів справи з нашим "Водінмашем". Якісь прилади для військового флоту вони відсилали за кордон. От після того Нового року він і почав часто заїжджати до мене. Спочатку бізнес ніяк не міг кинути і приїжджав раз у місяць. І коли справи поступово стали влаштувалися в Пітері і відкрилися можливості тут, він уже більше і більше часу став проводити в мене. Я спочатку була в сильному напруженні, але потім все-таки зрозуміла, що він не має ніяких поганих намірів щодо мене. А до того ж проявляв багато уваги і клопоту до мене. А більш за все мене вразило то яким він був розумнім і витриманим. Вітя зняв з мене багато турбот.
- Кохаєш ти його Марічко, ось що я тобі скажу подруго - вислухавши Марію зробила висновок Юля.
- Може бути Юля, ти права, але я боюся помилитися. Хочу вам зізнатися що з кожним днем все менше і менше уявляю моє майбутнє без нього.
- А заміж він тобі не пропонував? - Запитала Леся.
- Запропонував. І сталося це в наш перший вечір у Криму. Ми пішли прогулятися по пляжу і коли дійшли до скелі, в кінці пляжу, він запросив моєї руки. І при цьому так подивився мені в очі, що я зрозуміла - це моя доля.
- Погодилася? - Лесі дуже хотілося почути "так".
- Майже. Я попросила у Віті пару місяців.
- Ну я тебе не розумію подруга. Такий дійсно достойний, а ти тепер сама хвостом виляєш. - Розчарувалася Леся - Марічко, я коли побачила вас поруч, після вашого повернення з відпустки, то відразу зрозуміла - ви сім`я. Досить вже тобі бути самотньою. Погоджуйся негайно.
Поспілкувавшись досхочу, подруги розійшлися близько десятої години, коли на вулиці вже стемніло. Спочатку проводили і посадили на маршрутку Лесю. А Юля розлучилася з Марією біля дитячого майданчика. Не встигла Юля пройти і десяти кроків, як задзвонив телефон.
"Анничка напевно хвилюється, де це я пропала.” - Подумала вона.
- Алло.
- Можу я поговорити з Юлею? - Запитав чоловічий голос. Юля не впізнала голос.
- Так, це я. А хто ви?
Чоловік тяжко зітхнув, відчувалося що він ледве справлявся з хвилюванням. - Юля, мені напевно не треба було дзвонити, але я не міг по-іншому. Це Іван, якщо ти ще мене пам`ятаєш. Я дзвонив вдень, але якась жінка відповіла що тебе немає вдома.
Юля була дуже здивована. - Так от хто мені дзвонив з Болгарії. – Прояснивши для себе ситуацію, вимовила Юля. - А я гадала хто це мене вирішив розіграти.
- Здивована?
- Чесно кажучи, так. - Мені вчора Вітя повідомив, що ти приїхала і вдома зараз. На жаль я в Болгарії.
- Ну і як там у Болгарії? - Не знаючи про що говорити запитала Юля.
- Що? Ах, так Болгарія. Тепло тут. Мені тут ще два тижні стирчати прийдеться. А ти, вибач за прямолінійність, назовсім повернулася чи у відпустку?
- Я тимчасово тут для оформлення контракту на роботу приїхала. Сподіваюся місяця через два-три поїду назад.
. А далі як Бог дасть. - Юлю, я б дуже хотів тебе побачити, якщо ти не проти. Юля замислилася. Вона зараз не могла визначитися в своїх почуттях. - Я не вмію приховувати на жаль свої емоції і хочу тебе попросити вислухати мене. Будь ласка, я не займу у тебе багато часу. - Продовжував Іван.
- Добре, я вислухаю тебе. - Я напевно винен перед тобою за те що поїхав тоді з відрядження і не задзвонив тобі. Але, повір мені, я не ставив перед собою мети спокусити тебе задля отримання задоволення від нудьги в провінційному відрядженні. Після нашого знайомства, я кілька разів намагався підійти до тебе, але не зміг. Адже я приходив на ваш базар і спостерігав кілька разів на тобою. В кінці твого робочого дня я завжди був біля виходу. Але мені треба було перевірити свої почуття. Ну а потім вийшла затримка, правда не зовсім по моїй волі.
"Так от чому мені здавалося що хтось на мене дивився тоді на базарі. Виявляється це було не мана ", - раптом згадала вона ті кілька днів після їхнього знайомства Юля. Вона підійшла до парадного свого будинку і присіла на лавку.
- Я вже знаю. Мені як раз сьогодні Марія розповіла. До речі ти як себе почуваєш?
- Нормально, зажило все як на собаці. Але я хотів тобі сказати що ти змусила мене дуже багато про тебе думати. І чим більше я думав про тебе тим більше мені хотілося тебе побачити. На жаль ти поїхала в Італію і я не зміг з тобою зустрітися. Юленька, я прошу тебе тільки про одне. Дай мені можливість тебе побачити. Правда я не можу просто зараз приїхати через наші з Віктором справи, які тут мені ще треба влаштувати протягом кількох днів. Він мені доручив дуже важливу справу і я не можу не виконати його. Але кілька днів це ж не дуже довго? Ти як гадаєш?
- А ти впевнений що нам дійсно треба зустрітися?
- Цілком впевнений. І хотілося б щоб після цієї зустрічі ми більше не розлучалися. Я гадаю, що зможу стати тією людиною, яка розжене хмари над твоєю головою і змусить сонце світити вічно.
- Ти не змінився Іван, вмієш зацікавити жінку.
- Юленька, повір я кажу абсолютно щиро. Не до лиця мені, майже сивій людині на схилі років, лицемірити. Ти дуже мені потрібна.
- Добре Іване, приїжджай. А там подивимося. Ну а зараз мене вдома вже чекають. Я не можу дуже пізно приходити, а то онуки ще прокинуться.
- До побачення Юленька. Я буду тепер дзвонити тобі кожен день. Казкових снів тобі.
- На добраніч. - Юля вимкнула телефон і замислилась. Спокійний настрій зник. Вона встала і діставши сигарету з сумочки запалила. Піднявши голову вгору подивилася на вікна своєї квартири. У дитячій ще горіло світло. Неясне відчуття жіночої надії на щастя змусило сильніше битися її серце. Як багато сьогодні нового впало на неї. Всі події дня не вміщалися в голові і думки плуталися. "Цікаво як все виходить в житті. Адже не так то й багато чоловіків у мене в житті було, а згадати нема кого. Хіба що тільки Іван”.
Юля зробила глибоку затяжку " Невже і мені трохи тепла в старості Господь виділить? Може для мене настає час, коли в моє життя прийде те чого так сильно хотілося?". Допаливши сигарету вона увійшла в під’їзд тьмяно освітлюваний лампочкою, і піднялася до себе. Донька з чоловіком і діти вже спали. Юля зайшла до себе в кімнату і повільно роздягнувшись лягла на ліжко. Вона довго не могла заснути, думаючи про долю своїх подруг і про себе особисто. Раптово її мозок витягнув із глибин пам`яті ті вже далекі важкі роки, коли їй здавалося що все добре з її життя пішло і настала вічна темінь. Кілька разів за ніч вона вставала і виходила на балкон. Заснула вона тільки незадовго до світанку. Блідий зникаючий місяць посилав їй у вікно своє світло напередодні нового теплого і сонячного дня, який можливо відкриє нову сторінку в її житті.
Ось таке воно життя. Смугасте. Смужка світла, чорна, ще чорніша, світла…
Калгарі, Квітень 2009
