Краплина милосердя
Давно це було. Так давно, що хлопчик сам вже перетворився на сивоголового літнього чоловіка, а жебрачка на ім`я Юлька, напевно, давно вже пішла в кращий світ і отримала вічний спокій душі у царстві небеснім. Відбулися ці події в маленькому містечку в ті майже забуті сьогодні всіма часи, коли люди ще відчували співчуття і зналися в тім що є милосердя. Місто далеко на Заході України, в якому народився хлопчик і прожив свої неповні одинадцять років, називалося Стрий. Не було для хлопчика в ті часи краще місця на всьому білому світі, ніж його невелике, але таке затишне і рідне місто. Він любив своє місто і, завжди коли батьки відправляли його на літо до родичів у Київ, або в Кіровоградську область до вуйка, дуже сумував за ним.
Хлопчик сидів, з ногами забравшись на стілець, і читав книжку, взяту в дитячій бібліотеці, коли пролунав дзвінок у двері.
- Іванко, відчини двері, подивися, хто там. - Попрохала онука бабуся, зайнята випічкою пиріжків.
Хлопчик вийшов у коридор і відкрив двері. В дверях стояла боком до дверей жебрачка Юлька. Жебрачка була маленького зросту і одягнена в вигорілу фуфайку і бувалу сіру спідницю, зшиту невідомо ким, з якісної щільної тканини. В руці Юлька тримала стару армійську алюмінієву миску.
- Ба, тут Юлька - крикнув з коридору Іванко.
- Іди сюди, я сама з нею поговорю. А ти пиріжки не чіпай поки, гарячі ще. - Відповіла бабуся і вийшла до Юльці.
- Заходь Юльцю, постій тут. Дощик сьогодні. Нема чого мокнути там мано. - Бабуся взяла з рук жебрачки миску і пішла на кухню.
- Винеси їй стілець. Нехай посидить. Я їй поїсти зараз зберу - сказала вона онукові.
- Ба, а чого ми повинні її годувати. Он у Вітька її навіть на поріг не пускають.
- Замовкни. Господи прости його нерозумного - тричі перехрестившись, вимовила бабуся. - Не твого розуму справа, що мені робити. А якби ти, не дай Бог, голодний ходив як вона і ніхто тобі не відкривав двері, добре б тобі було? Га? Людей любити треба і жаліти. Так і в Біблії написано.
- Так ти ж читати не вмієш, як ти знаєш, що в Біблії записано? - Огризнувся ображений онук.
Бабуся, нічого не кажучи, підійшла і несильно вдарила Іванко долонею по потилиці. Той відчув, що винен. Від образи за те, що сам зрозумів свою неправоту, він почервонів і пішов в іншу кімнату. У кімнаті він сів на ліжко і взяв в руки книгу, але інтерес до читання в нього зовсім пропав. Багата уява негайно почала розгортати в його голові найрізноманітніші картини, в яких він уявляв себе таким самим голодним і бездомним як жебрачка.
Бабуся, сполоснувши окропом миску, налила в неї нещодавно звареного борщу. Щоб Юльця не обпеклися, вона поставила все це на другий стілець. Потім нарізала хліб великими шматками і поклала на тарілці поруч. Мовчки схрестивши руки на грудях, бабця Софія, почала читати молитву. Юльця весь цей час байдуже дивилася на підлогу. І тільки губи її видавали те, що вона мовчки повторює слова молитви за бабцею.
- Благослови, Господи, цю їжу. Амінь. - Ще раз перехрестившись, закінчила молитву Софія Петрівна і сказала, звертаючись до Юльці. - Не квапся, борщ гарячий ще. Тебе ніхто не скривдить тут і не вижене. Як з’їси я тобі узвар дам з пиріжками. Якраз вони охолонуть. Не буду тобі заважати.
Юльця, яку бабуся часто годувала, знала її звичай завжди молитися перед їжею. Вона теж перехрестилася після молитви тричі. І тільки після цього жебрачка дістала зі своєї торбинки ложку, загорнуту в хусточку й почала їсти, неквапливо відламуючи шматочки хліба і кидаючи їх у борщ. Навіть зараз Юлька зайняла таку позицію, низько схилившись над мискою, щоб не було видно її обличчя. Поївши і витерши залишками хліба насухо свою миску, вона хотіла покласти її в торбинку, але бабуся підійшла до неї, взяла миску в руки і добре вимила в гарячій воді. Після цього Софія Петрівна віддала їй миску назад. Випивши компот із сухофруктів, який бабуся називала узвар, жебрачка дістала з жовнірського речового мішка чистий шматок білого полотна. Загорнувши в нього пироги, Юлька, встала зі стільця, зав`язала тугіше свою хустку і, накрившись ще однією великою хусткою, тричі поклонилась.
- Стривай Юльцю, - бабуся простягнула жебрачці пів шматка господарського мила - візьми, стане в нагоді.
Юльця взяла мило, ще раз низько вклонилася і вийшла на вулицю. Ніхто і ніколи не чув від Юльці ні одного слова і не бачив її обличчя. Хлопчаки, з якими гуляв у дворі Іванко, розповідали, що у неї страшне обличчя, а замість носа пришитий великий ґудзик. А ще розповідали, що вона німа.
Бабуся вийняла з печі наступну партію пирогів, виклала їх на столі і, накривши полотняним рушником, залишила їх остигати. Вона перевірила, не охололи чи пиріжки з вишнями, і ввійшла до кімнати, де сидів на своєму ліжку онук.
- Пішли Іванко, пиріжки охололи вже - сказала вона онукові і повернулася на кухню. Іванко поплентався за бабусею.
- Бери пиріжки, вже можна їсти, вони ледь тепленькі. Узвар налити? - Запитала бабуся внука. Іванко не любив узвар і попросив звичайного чаю.
- Зараз, тільки от чайник поставлю на вогонь. Не поспішай, їж поволі, ніхто в тебе їх не відбере. А якщо будеш поспішати, від свіжої випічки, гикавка може напасти. Краще запивати чим-небудь.
- Ба, а у Юльці насправді замість носа ґудзик пришитий? - Зі смаком наминаючи пиріжок, запитав онук.
- Та хто тобі таку нісенітницю доніс? Ні, звичайно. А чому не показує обличчя свого? Напевно, тому що вже дуже багато лиха довелося побачити в житті, от і не хоче, щоб їй ще й в обличчя плювали. Бідна вона жінка. І зовсім беззахисна. Кожен бідолаху образити може. Ти дивись мені, не ображай її і не дражни. Господь карає тих, хто беззахисних, як вона, ображає. Не бери ніколи гріха на душу.
- А вона тобі багато розповідала про тих, хто її ображав? - Поцікавився онук.
- Та ні. Вона все мовчить. Люди, правда, розповідали, що не місцева вона, прийшла. Я тільки один раз бачила, як вона тримала в руках хрестик. Дуже гарний, срібний. Такий хрестик раніше, кажуть, тільки пани носили. Хто знає, може вона теж панського роду - сказала бабуся, наливаючи заварку в чашку. Вона приготувала онукові чай і поставила його на стіл. Потім бабця присіла поруч на стілець, стомлено поклавши руки на коліна. Подивившись у вікно кілька хвилин, вона знову звернулася до онука.
- Ти Іванко не повинен бути жорстоким до таких людей як Юля. Тай не тільки до неї а до всіх знедолених. Якщо у твоєму житті будуть зустрічатися такі люди , ти повинен їм допомагати, чим зможеш. Господь тобі відплатить за це. І не слухай ніякі дурниці про неї від хлопчаків - бабуся піднялася із стільця і, поцілувавши онука в маківку, пішла в свою кімнатку помолитися перед іконою Божої матері.
Взагалі Іванко був добрим і слухняним підлітком. Він дуже любив слухати різні розповіді. Те, що вона розповідала йому змалку, осідало десь в його душі і давало постійну їжу для його уяви. Про Юльцю він теж часто вигадував різні невірогідні історії, уявляючи жебрачку що потрапила в дитинстві то до піратів, то до лиходіїв які жорстоко знущалися з неї та катували і вирвали з рота язика ти відрубавши їй носа. Але з’явився маленький месник і врятував на пів живу жінку яка стала зовсім сивою.
Якось влітку він нікуди не поїхав і залишився на всі канікули в рідному місті. Друзі роз`їхалися хто до родичів, а хто в піонертабір. Іванко було нудно одному. Весь свій час він проводив або за читанням книг, або граючи з м`ячем у дворі. Досить часто він лазив по деревах у саду і рвав вишні або яблука. Якось в один з досить гарячих днів, він заліз на яблуню і, наповнив майку вже дозрілими яблуками. Іванко зручно влаштувався на дереві, їв яблука і складав в голові всякі дивовижні пригоди. Просидівши з півгодини на гілках, йому стало нудно, і він вирішив спуститися на землю. Але тут його увагу привернув якийсь тихий незрозумілий звук. Він озирнувся по сторонах і побачив внизу Юльцю, яка сиділа в одній білій сорочці за столиком в саду обличчям до паркану. Звук виходив від неї. Іванко перестав жувати і напружив весь свій слух. Жебрачка тихенько співала якусь незнайому пісню красивим, але дуже тихим голосом. Вона співала якоюсь дивною мовою, і так тихо, що розібрати слів він не міг. Іванко спустився на землю і деякий час гадав чи не підійти до жебрачки ближче. Юльця продовжувала співати, не почувши його кроків. Вона сиділа до нього спиною і великим гребенем розчісувала своє довге майже зовсім сиве волосся. На паркані вона повісила сохнути свої випрані речі. Йому стало цікаво, і він пішов до столу, щоб викласти на стіл яблука з-за пазухи. Вона почула його кроки і замовкла.
- Юльцю, візьми-но яблука. Я сам їх нарвав. Вони вже стиглі і солодкі.
Від несподіванки її плечі злегка здригнулися, вона впізнала його по голосу. Через кілька хвилин вона таки повернула голову в його бік і подивилася на яблука, що лежали на столі. Потім взяла яблуко і, знову відвернувшись, стала їсти.
- Ну як, стигле? - Запитав він, почекавши, поки вона доїсть яблуко.
Жебрачка нічого не відповіла і продовжила розчісувати волосся. Тут у двір, голосно горлаючи якусь пісню, попрямував з вулиці місцевий п`яничка Митько. Він був п`яний і сильно хитався з боку в бік. Жив Митько навпроти їхнього будинку через дорогу і часто заходив до них , коли після роботи збиралися увечері чоловіки їх двору «забити козла». Побачивши хлопчика і жебрачку, він підійшов до них.
- Здорово пацан. А де це ваші хлопи? Чи, з роботи не повернулися? Ну, тоді я почекаю трохи.
Від нього сильно несло горілкою і цибулею. Митяй взяв яблуко зі столу і відкусив. Яблуко йому не сподобалося, і він шпурнув його через паркан до сусідів.
- А ти що тут робиш, погань? Відповідай, коли до тебе колишній гвардії сержант Червоної Армії звертається? Чого мовчиш? А ну забирайся геть звідси, гнида - накинувся він на жебрачку. В кінці тиради, не соромлячись, Митько вилаявся.
Юльця, здавалося, ще нижче схилила до землі свою голову і взяла в руки свою торбинку.
- Не треба, вуйку Митяй. Навіщо її проганяєш? Це не твій двір, а наш. Нехай посидить тут та яблука поїсть. А ви б краще пішли б додому, проспалися.
- Та ти що, щеня, вчити, ніяк мене зібрався? Я тобі зараз вуха накручу, щоб не смів мені перечити. Ти ба, курва польська, ще й яблука їй. Пішла геть сказав, - Митяй знову виматюкався.
- Не матюкайся вуйко Митя. Краще йди.
- Та я тебе - замахнувся на Іванко п`яниця. Хлопчик схопився з лавки і відштовхнув Митька. Той не втримався на ногах і впав. Юльця встала з лавки і хотіла піти. Яблука вона навіть не чіпала.
- Юльцю, не йди. Сядь, прошу тебе. Він не займе тебе, не бійся. А яблука ти все ж таки візьми. Це я для тебе зірвав. А собі ще нарву - і, повернувшись в бік Митька, який був настільки п`яний, що не міг самостійно піднятися, сказав – Давай-но руку, я допоможу встати.
Але той вже абияк піднявся на коліна і, тримаючись за дерево, так сяк встав на ноги.
- Без шмаркачів обійдуся. Ось зараз трохи відпочину вдома і повернуся. Я тобі при всіх ваших хлопах вуха накручу - і, хитаючись, він, ледве переставляючи ноги, рушив до виходу з двору, не перестаючи матюкатися.
Юльця весь цей час стояла боком до них і, сильно схиливши голову, спостерігала. Коли хлопчик відновив справедливість, вона знову сіла на своє колишнє місце і помацала рукою свій одяг,який ще не зовсім висох. Потім вона зняла свою хустку і, діставши з торбинки гребінь, стала знову розчісувати своє волосся. Іванко теж присів на лавку.
- Не бійся Юльцю, в нашому дворі більше ніхто тебе не скривдить.
Юльця застигла з гребенем в руці і кілька секунд сиділа нерухомо. Іванкові здалося, що вона згадала щось дуже важливе. Потім вона повернулася до нього. Іванко вперше побачив її обличчя. Звичайно, ніякого ґудзика на її обличчі не було. Правильні риси обличчя і невеликий витончений ніс надавали особі привабливість. Але вся шкіра обличчя була поцяткована зморшками, що видавали важкі переживання, що звалилися на плечі цієї жінки в минулому, і приховували її справжній вік. Вона уважно глянула в його очі. Потім жебрачка перевела свій погляд на яблука і, важко зітхнувши, стала копатися у своєму мішку. Вона дістала срібний ажурний хрестик з червоним каменем в середині.
- Візьми цей хрестик, хлопчик. У тебе добра душа і хоробре серце. Мій син, Гжесь, був трохи схожий на тебе і завжди мене захищав. Це все що в мене від нього залишилося. Він пропав, коли німці відступали. Я шукала його всюди, але, напевно, не доля мені його знайти. Дуже,мабуть, я завинила Господові і накоїла гріхів. Де я тільки його не шукала. Але Господь не почув мене. Я буду благати Господа про тебе і про свого Гжеся. Цей хрестик і молитви захистять тебе від лихоліття. Дякую тобі хлопчик на те, що заступився за мене. Бережи тебе Господь - тихим голосом з сильним польським акцентом подякувала Іванка жебрачка.
Після цих слів вона поклала хрестик в руку хлопчика і, зібравши свої випрані речі, знову одягла хустку. Перед тим як піти геть з двору, Юльця поклала таки в торбинку яблука і, перехрестившись, пішла на вулицю. Іванко дивився деякий час їй услід. Потім він подивився на хрестик, затиснутий в його руці.
- Іванко, йди вже їсти. Я яблука з цукром запекла, як ти любиш – почув він голос бабусі з відкритої двері їхнього мешкання.
Іванко встав і побіг додому. Вдома хлопчик все розповів бабусі і показав їй хрестик. Бабуся мовчки вислухала онука і, розглянувши хрестик, сказала:
- Ти все правильно зробив, дитино моя. Нікому адже її, бідолаху, захистити. Мабуть одна вона неборака залишилася на білому світі. Хай допоможе їй Бог. А я буду молитися, щоб вона знайшла свого сина. Хрестик проте з усього видно не простий. Тонка робота майстерного ювеліра як виглядає. Ти кажеш з польським акцентом вона говорила?
- Так.
- До заможного сімейства, напевно, вона належить. Ох, і скільки ж людей ця клята війна лишила долі і скільки сімей розкидала по всьому світу. А хрестик то католицький - продовжила бабуся розглядаючи хрестик.
- А це погано?
- Та ні, Іванко, це не має значення, якщо людина насправді вірує у Всевишнього. Але якщо ця блаженна жінка тобі його віддала, то він обов`язково буде тебе захищати від лиха. І, може бути, це найцінніше, що у неї в цьому житті залишилося.
- Так може їй назад віддати? - Запитав онук.
- Ні, цього робити не треба. Вона тобі віддала це як частинку своєї душі. З добром це зробила. А якщо віддати їй назад, це сильно може її образити. У неї і так багато поганого в житті. Свідомість же того, що вона віддячила тебе цим подарунком, буде гріти її душу. Прийняти подарунок це теж іноді милосердя. Але на шию його ніколи не одягай. По-перше, якщо побачать, то у батьків твоїх будуть великі неприємності. А по-друге, ми православні і на шиї треба носити тільки освячений хрестик. Ну годі, йди, скуштуй яблучка. Я тобі на тарілочку поклала - сказала бабуся.
З того разу Юлька, з якихось своїх міркувань, стала стороною обходити їх будинок. Взимку ж вона кудись зникла зовсім. Хто казав, що вона пішла в інше місто, а хто припускав, що вона захворіла і померла. Але точно ніхто не знав, що з нею сталося. Більше Іванко ніколи не зустрічав цю жебрачку в місті.
Минув час. Багато що у хлопчика, що став дорослим, стерлося з пам`яті про його дитинство. І лише ажурний хрестик з червоним каменем часом нагадував йому про милосердя і співчуття, що навчала його в дитинстві мудра бабуся Соня.
Калгарі. Канада, Вересень 2011
