Канон світового пролетаріату

Такі віршики на уроках літератури колись вчили мої батьки. А ще раніше — їхні батьки. Зараз про Леніна сучасні діти знають хіба що з уроків історії та за розповідями людей старшого покоління. А ще… А ще за назвами вулиць, на яких вони живуть, та з зображення, яке по суті перетворилося на ікону для мільярдів людей. Навіщо центральні площі тисяч міст, селищ та сіл «прикрашають» статури «вождя мирового пролетарита»?

Ленін - чужинець на нашій землі. Скільки крові було пролито заради його бажання створити утопічну державу на теренах нашої землі? Хто він для України? Ще один загарбник, на кшталт Петра І та Катерини ІІ. Але ж нікому в голову не приходить ставити пам’ятника і їм. 

Можна звісно сказати, що для України Ленін це також історія. Але Німеччини Гітлер також був історією, але ніхто не знайде зараз на тих землях пам’ятника фашизму.

Навіщо ставили подібні пам’ятники на всій території колишнього СРСР? Для пропагандуваня ідеї комунізму. Де зараз ті ідеї? Де той комунізм? Вже 21 рік незалежній Україні, а ми ще досі вклоняємо голову перед згадками про партію і казкам бабусь про "совєти". Як же було добре жити! Скільки народу було заслано, репресовано за бажання висловлювати свої думки. Стояли жорсткі рамки на мистецтві, яке обов"язково повинно було бути обрамлене червоною стрічкою "патріотизму". Це, по суті, була своєрідна тиранія, насильство над вільнодумством. Зате морозиво по 7 копійок...

Можна згадати про велику кількість робочих місць. Та вона і зараз є! Наша країна потребує сотень інженерів, вчителів, медперсоналу. А нам же така робота не подобається, нам хочеться програмістом бути або юристом. Або хоча б дизайнером якимось чи економістом. А між іншим, в Радянському Союзі вищу освіту було отримати не досить таки легко. У ваших бабусів/дідусів вища освіта є? От і в моїх немає. Бабуся - закінчила курси бухгалтерів і все життя ним пропрацювала. А хотіла піти на перекладача - добре знала німецьку. Але змоги не мала - вона з простого села, росла без батька, досить було і мріяти простій дівчині про університет. 

А зараз? Я теж з простої сім`ї, з середнім заробітком, по суті з провінції, але навчаюся в Національному університеті.

То де ж те хороше радянське життя? Людей змушували думати, що вони живуть краще від всіх, бо по іншому бути не може! Це вже називається колективне підсвідоме. І частиною цього колективного підсвідомого були саме ці пам’ятники Леніну, які й досі змушують людей думати, як добре їм жилося раніше і як нам погано нині. Краще буде як і раніше - з Росією. 

Завдяки саме цим "Кому він заважає?" в нас в країні патріотизму не було, не має, і не буде, допоки очі нам мозолитимуть такі пам’ятки про минулу епоху.

Багато хто може зауважити «Це ж історія»… Нащо нам ця історія перед очима? Це ганьблива сторінка минулого для нашої країни, чому пам"ятка про це повиннна стояти в мене перед очима? А якщо МИ нічого не зробимо, то ця пам"ятка стоятиме перед очима і в наших діток. І моя кровинка буде стояти переді мною, питати, що це за дядя і навіщо йому пам"ятник поставили? А я маю відповіти, що цей дядя колись вбив тисячі наших предків і тому його за це шанують.

Люди! Схаменіться! Роззирніться навкруги! Ми живемо вже 20 років у незалежній Україні і досі віримо в те, на що нас запрограмувала партія. Час зламати усталені стереотипи. А це можемо зробити лише ми самі.

Помічна, 12 липня, 2012 р.