Всьому свій час
Старенькі черевики, припалі пилюкою, помаленько сунули вздовж дороги, чіплялися носками за каміння, рипіли взуттєвим скрипом, дихали важко. Їх обігнали молоді начищені блискучі туфельки, що не йшли, а летіли, легко підстрибували, ніби підтанцьовували, спішили назустріч чомусь новому, незвіданому. Черевики з захватом подивилися на туфлі і вирішили наздогнати чи навіть перегнати їх. «Ми теж так зможемо! Раз-два-три-чотири», - рахували у такт, здоганяючи туфельки, підбадьорюючи себе думками. Та згодом лічба збилася, подиху забракло, знову посунули повільно. «Всьому свій час», - подумали з сумом. «І чого летіти? Ми вже ж усе бачили і що там попереду знаємо». І заспокоєні поплелися додому
