Це вже, напевно, осінь...
Знову сумно... чи не зачасто для такого короткого терміну? Лише на маленькі відрізки часу відчуваю радість. Де ділось те щастя, яке ще півроку назад зігрівало мене в такі моменти? Невдаха... чомусь все в житті мені дається дуже тяжко. Білі смуги надто короткі, а чорні все ширші.... І плакати нема сил. Хіба те, що я зараз маю - це і була моя мета? Можливо частково, але не кожна деталь. На душі чомусь тяжкість. Ех, хочеться вирватись кудись, піти далеко - де менше людей, менше тривог, менше проблем. Я так втомилась щось комусь доказувати, щось у когось просити, добиватись в оточуючих того, чого,нажаль, їм ніколи не зрозуміти....
Це вже напевне осінь.. Осінь не тільки за вікном, але й у душі. Чомусь кожного року мені ця пора дається тяжко. Голова переповнена думками - якимись хаотичними, невпорядкованими думками. Ні, не плачу, не буду, не варто, але сльози самі находять... Слабохарактерна? Хіба що сама перед собою,але не перед оточуючими! Не дозволяю смакувати своїми поразками і розчаруваннями комусь чужому! А надворі всього лиш вересень, що буде далі? Незнаю....
Але, в краще віриться!
10.09.2012р 18:24