09.01.2010 21:31
-
984
    
  3 | 3  
 © Ліліана Філіпчук

Чужі

(про нелюбов)

Мені подобалося твоє почуття гумору. 

Коли ти повідомив своїх рідних, що ми з тобою одружуємося, твоя мама відрізала: 

- Тільки через мій труп! 

Ти спокійно відповів: 

- Гаразд. Тоді достав свій труп в загс. Наступної суботи о дванадцятій нуль-нуль. 

Зараз я думаю, що твоя мама все ж мала рацію: ми надто різні люди, щоб жити спільним життям. 


Ще кілька місяців тому ти переносив мене на руках через калабаню, що розтеклася біля будинку, в якому ми живемо. Я весело сміялась і дивилася на тебе, як на бога. 

Тепер ти навіть забуваєш подати мені руку, і кожен обходить калабаню сам. Ти виходиш уперед, мовби промовляючи своєю спиною: «Йди за мною». А я навмисно забрідаю в болото, брудню свої біленькі мешти. Не хочу йти по твоїх слідах. 

Ми будували стосунки цеглинка за цеглинкою. Але ми – невмілі будівельники. Чи то конструкція була занадто складна, чи то неякісні будматеріали? І наш багатоповерховий будинок почав руйнуватися. Ми помітили, але відклали ремонт на потім… 

Чому я постійно відволікаюся від нас? Згадую минуле, знаходжу якісь банальні порівнянню? Все не те, не те! Я просто розповім про нас. 

Отже, ми заходимо у нашу квартиру. Ні, не в нашу, а просто в квартиру, в якій ми живемо. Ні, не ми. Просто ти і я. 

Вечеряємо. Лягаємо у ліжко, і ти відразу ж обертаєшся до мене спиною. Я лежу – не сплю. Через п’ятнадцять хвилин я фіксую: ти заснув. Хропеш по нотах. Раніш я милувалася цьому, але зараз… 

Штовхаю тебе під бік. 

- Ттиччогго? – спросоння. 

- А ти чого хропеш? 

Ти закриваєшся ковдрою, нічого не сказавши. Я міцно стискую губи, шарпаю ковдру на себе і дивлюся в стелю. Через десять хвилин ти знову починаєш хропіти. 

До цього часу я залишалася романтиком. Безнадійним. Тепер з романтикою я подаю на розлучення. 


Вчора ти сказав, що мої парфуми «гірші за запах свіжо знятих шкарпеток». 

Мені не подобається твоє почуття гумору. 



Рівне, грудень 2009 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.01.2012 01:03  Тетяна Белімова 

Чудово! Кажуть, що короткий слог - ознака талановитості. У Вашому маленькому оповіданні ця сентенція цілком стверджується. Мені не здається, що твір незавершений. Він про початок і кінець кохання: те, що подобається напочатку - дратує наприкінці. Цілком логічно.

 09.01.2012 00:51  Каранда Галина => © 

таких життів - через одне.... дуже вдало!

 10.01.2010 22:22  © ... => Суворий 

Це історія з життя - не моя. І, до того ж, дещо перероблена=)

 10.01.2010 22:21  © ... => Настя 

Дякую!
Ні, продовження немає. Може, скоріше недопрацьоване? В мене є така погана звичка - спішити завершити якусь справу=(

 10.01.2010 15:59  Суворий => © 

Цікаво це фантазія на вільну тему чи історія з життя?

 10.01.2010 14:51  Настя 

Вдало))) Дуже) От тільки відчувається якась незавершеність...А, може, є продовження?