Хочу бути почутим
Я звертаюсь до вас, мої дорогі земляки, читачі, автори і редактори порталу. Насамперед прошу вибачення, що ввірвався на ваш молодіжний портал і завалюю його своїми віршами, які, напевно, здаються вам старечою белібердою. Так, я вже у досить зрілому віці і мої твори вам можуть здаватися щось подібним, як з віку динозаврів, але це все з мого життя, це історія мого покоління. Я не хочу бути кращим, не гонюсь за рейтингом - я просто хочу, щоб мене почули. Тому щиро вдячний вашому порталу, що прийняв мої твори. Я розсилав їх по цілій Україні, добивався в різні газети - та все марно. Правильно зрозумійте мене - вірші пишу давно, але все не було часу зайнятися їх друкуванням, а, от зараз, волею долі я маю трохи вільного часу і хотів би цілком використати його. Я спішу, щоб мене почули. Звертаюсь до вас, молодих, з єдиною надією, що ви зрозумієте мене. Мені дуже подобаються всі твори всіх авторів порталу. Це скарбниця української культури! Пишіть, діти! Пишіть! Вибачте, що називаю вас дітьми, але по віку ви мені ними приходитесь. Я взиваю вас - творіть! Нехай багатющим зерном дозріває українське слово!Своїми творами ви ліпите величний постамент держави Україна на теренах Європи! Знаєте, як приємно почути рідне слово десь тут, в Португалії? Не бійтеся бути націоналістами, бо це нормально! Це раніше, в радянські часи, каралося страшно, а зараз треба гордитися цим! Ви знаєте тут, у далекій Португалії, я з сльозами на очах дивився на місцевих малюків, які, на плечах з португальським прапором, святкуючи перемогу своєї збірної, кричали: «Ola,Portugal ! », ледве навчившись говорити. За любов до Батьківщини не судять - цінять! Розкажу одну історію. Було це в 1999 році, восени. Ми тільки приїхали в Португалію, ще не знали мови - і от бій Віталія Кличка з англінчанином (вже не памятаю з ким саме). Сатилітарок ще не було, по португальському телебаченні бій не показували і ми пішли в бар, де на великих екранах йшла трансляція. Не памятаю в якому раунді -але Віталік переміг. Ми кричали не своїми голосами від радощів! Потім оглянулися - в барі стояла гробова тишина. Бар був англійським і всі дивилися на нас, ніби то ми прикували їхнього земляка до підлоги рингу. Нараз до нас підійшов пожилий англінчанин, вгостив віскі і, хлопаючи по плечах та показуючи великим пальцем, що все добре, похвалив нас. І всі кричали: «Кличко!Україна!» Знаєте, як це приємно! Так-що, діти, ніколи не стидайтесь, що ви українці і робіть правильний вибір. Ви молоді і вам творити майбутнє своєї держави - то ж думайте! Політики всі одинакові, але вибирайте хоча б кращих! Тих, за яких не буде стидно, що вони представляють Україну!
До редакторів порталу: Прошу не виставляти мої твори ні на які конкурси, бо
ваш портал молодіжний і конкурсантами, відповідно, повинні бути молоді.
Просто вислухайте мене!
До авторів: Творіть побільше! Пишіть про неньку-Україну, нехай славиться наше українське слово! Чуєте, діти?
Ігор Федчишин (Борода)
Албуфера, Алгарве, Португалія, 20.12.2010р.
