20.01.2013 20:11
для всіх
268
    
  4 | 4  
 © Ем Скитаній

протиріччя, або сон у саду

...тихо погойдуюся у гамаку і удивляюся у синю безодню неба...

що було там, за сходом дня, я знаю - там відбулося усе велике і визначне, там було створено усе, що мене оточує і моя сутність, було створено мене...

що відбуватиметься на заході дня - мене хвилює, страхає невідомим, відлякує, але манить своєю казковою загадковістю, захоплює, дарує надію і водночас краде її в мене і, хитре, знову кличе за собою...

але зараз, саме в цю мить мене хвилює лише те, що я необережно відігнав від обличчя хмаринку, яка затінила сонце і я зрадів - спокій не порушено мною у сірості будень...

і я відвернувся від мирного споглядання - стомився бо удивлятися у відзеркалення своє в небесах - гамак ще більше розгойдався, коли я закладав за голову руки - і під шелести вітру у саду я заплющую очі  і засинаю у мрії...

блукаю у майбутті зі своїм нікому непотрібним минулим у вагомому ранці за плечима і відмахуюся від сьогодення мов від настирної мухи і чхаю у буття - воно несправжнє, безколірне, желеподібне, у тумані, сонне, кволе і беззахисне у жорсткому світі - чхаю до сліз і бризки чихання мого гіркОтою розбризкується в жорстоке суспільство...і мені немає діла до усього, що мене оточує, окрім, звичайно! краси і затишку природи... Господи! не переривай цей сон...

раптом сьогодення хапає мене за плече і розвертає до себе - і тепер уся моя увага прикута до того, щоб я так розломив хлібину, аби не зронив жодної крихти - над головою висіла погроза загрузти у злиднях - і я заздрю ситому, і з огидою слухаю як він мені співчуває - бо я горда людина, я громодянин своєї землі! і я впевнений в тому, що той, який розпродує залишки помре від ожиріння, а я ні - тому що задовольняюся крихтами з буханця хлібини...

але ситий регоче наді мною і я жахаюся від того реготу - ситий і жирний був я! і мені було гидко дивитись на себе - і ось вже жовта і зморщена стареча рука сьогодення стисла, загнала свої довгі і гострі нігті мені у плече і з такою силою, що аж бризнула кров і я закричав від болю...але крику чомусь не чую... Господи! розірви цей сон...мені боляче.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.01.2013 18:33  Деркач Олександр => © 

Написано класно, вдало передано стан, контрасти, ...психоделічно))ДУЖЕ!!!

 21.01.2013 15:59  Ірина Затинейко-Михалевич 

ваша мова у прозі - легка і водночас глибоко насичена, викликає переживання і неповерхневі емоції - отож Ваші вправи дуже вправні! (така ось тавтологія) філософський сон...такий сон не кожному снитиметься...!!!

 20.01.2013 20:57  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже сподобалось! Вірніше, "сподобалось" не підійде. Спочатку читала з якимсь мрійливим захоплення, а в кінці такий жах охопив... І відчуття невідворотності... Надзвичайно майстерно і образно написано!

 20.01.2013 20:33  Тетяна Белімова => © 

Мені теж стало боляче від вашого екзистенційного, так майстерно переданого стану... Ніщо ніби не передвіщало такого страшного сну - тихе спостерігання природи, гамак - це те, що відділяло від страшного сьогодення, зримо контрастувало з ним. Це той світ, у якому хочеться перебувати.

 20.01.2013 18:15  Каранда Галина => © 

чудово написано. така різка зміна настрою і так реально вона передана...