Маленька Віра - мрія інтуриста
Чоловіки є чоловіками, жінки є жінками, і нехай вони сходяться разом, але одне одного їм не зрозуміти. Хоча, теж мені таємниця таємниць!
За кордоном, з образу покірливої, вихованої в кращих традиціях домострою, слов`янської красуні вже давно злізла облудлива патока та проступив стервозний вищир білявки, готової без зайвих вагань поміняти одного поживного чоловіка на іншого. З одного боку, я, як людина, котра невідворотно втрачає зір та нарощує боки на робочому місці, борюся з подібними пережитками колоніального минулого і, певним чином, ганю довгоногих красунь, що його підживлюють. Але, якщо розібратися — чим багаті, тим і раді. Як мінімум нерозумно не користуватися тим, що дала тобі природа. Особливо, якщо є попит.
Зрозуміло, що не треба перетинати кордон — і в нас удома прикладів більш-менш вдалого симбіозу краси і багатства — хоч греблю гати. Іронія долі ж полягає в тому, що якщо на батьківщині красуня, яка поставила все на молодість і фігуристість, вибирає собі супутника-хранителя, керуючись суспільним становищем, статками, освітою, то за кордоном часто вистачає самого факту іноземності. Будь-який негодящий мужчинка набуває несподіваної привабливості в очах дівчини, яка має на меті ніколи не повертатися до рідного Усть-Урюпинську. Справедливості заради зазначу, що не від хорошого життя тікають вони та не за легким багатством женуться. Частенько нічого доброго ці слов`янські наречені в житті не бачили, і назвати їх мрії амбіційними важко. Але пісня не про те.
Серед моїх знайомих чоловіків у віковій категорії під сорок є двійко-трійко особин, які колекціонують дівчат, що полишають їх, як тільки ті навчаться вимовляти їх ім`я (ДаріА, ЗветланА, ОлгА — це все дуже складно). Самі ж носійки таких екзотичних імен за цей час встигають обзавестися більш елегантним громадянством, аніж те, що їм належить за правом народження, або, кожному — своє, поповнити арсенал парою трофеїв з останніх колекцій іменитих дизайнерів.
Хиже паразитування, яке навіть не ховається під маскою ніжної турботи, безумовно, мерзенне саме по собі. Але, даруйте, на що скаржиться ось цей трохи роздутий, років до тридцяти п`яти, індивід? Чому він так схвильовано витріщає свої безбарвні очі? Ах, це все ТатіАна — ельфійської краси дівчина, свіженька, як ранок в її рідній Юрмалі. Вона прикрасила своєю присутністю три місяці його життя, щоб затьмарити всі наступні. О, мій бідний, обманутий друже. І це не вперше? Вже була КатіА? Безпринципна ростовська опортуністка, яка пішла від нього до сусіди через те, що у того квартира більше? І Наташа — хто б міг запідозрити стільки цинічної розважливості в цьому бердичівському янголятку? Однозначно, «всі ці росіянки» — суцільні авантюристки. Жадібні, зіпсовані авантюристки! Але що це, ось він вже посміхається. Показує фотографію якоїсь загорілої німфи в блискучому бікіні. Це ЙуліА. Вона особлива. Вони познайомилися в поїзді Париж-Брюссель. Я зворушено хитаю головою. По вигину тіла відразу видно, що у дівчини тонка душевна організація. Напевно, цього разу все складеться добре. Тільки не треба телефонувати мені через півроку, коли з подорожі на Мальдіви ти, мій романтичний друже, повернешся сам-один.
Час вже подивитися у дзеркало та сказати собі: я нудний, несимпатичний тип, мені скоро сорок, у мене немає сім`ї і, якщо розібратися, особливо немає друзів, єдине, чим я можу привернути до себе, це — обіцянкою красивого життя. І радіти, радіти, що хтось ще клює на цю наживу. Невже одна сумка від Луї Віттона та кілька вечерь в пристойних ресторанах — завелика ціна за крихке та хвилююче щастя гуляти рука в руці з юною, гарненькою іноземкою?
Адже, якщо придивитися, всі ці жертви чимось подібні. Вони чомусь добирають пару виключно серед юних іноземок: тайок, філіппінок, українок, камбоджійок, болгарок, казашок — країни третього світу щедро родять дочок на будь-який смак. На що розраховують ці, не здатні створити особисте щастя з співвітчизницями, пристаркуваті фавни? Навіщо вони реєструються на сайті «Lovely Moldavian Ladies»? Сподіваються, що дівчатко, що виросло в іншій культурі та яке не знає всіх входів та кодів, не зрозуміє того, що так очевидно для тих, хто говорить з ним однією мовою? Що вирісши в бідності, вона буде вдячна йому за скромний комфорт та спільні вечори біля телевізора? Що вона дійсно повірить, що він не опалює будинок взимку не через власну жадібність, а тому «що так заведено»? Що можна буде скоротити бюджет на хатню робітницю? Що у неї не достатньо багатий словниковий запас, щоб кинути йому в обличчя, що він — «депресивний егоцентрик, нездатний спуститися з вершин своєї метафізичної іпохондрії та донести шкарпетки до кошика з брудною білизною»?
Я, знову ж таки, жодним чином не хочу обіляти співвітчизниць, що йдуть на компроміси з совістю (бо ж хто не йде?), та, певним чином, використовують себе як розмінну монету. Але правила гри однакові для всіх. Отже, час вже припинити скаржитися на похмілля після бурхливо проведеного вечора.
