Тій, що спинилась
Дивно, коли від світу ховаються за бетонними стінами.
Дивно, коли підсніжник зривають для того, щоб він прожив ще вісім годин і зів’яв.
Дивно, коли від теплого літнього дощу ховаються під чорними парасольками.
А тобі дивно?
Сліпнуть не тоді, коли перестають бачити, а тоді, коли не помічають.
Ти помічаєш, ти бачиш, ти чуєш. Боляче, правда? Всевидющість завжди розпинає душу.
Тепло не тоді, коли ти тримаєш руки над вогнем, а тоді, коли їх хтось тримає у своїх руках. Ти гірко посміхаєшся. Дарма. Щастя не в тому Хто їх тримає, а в тому Як.
Люблять не тоді, коли цілують, а тоді, коли ідуть в одному напрямку. Ти вже його обрала? Тоді швидше наважуйся, бо хтось за твоєю спиною не знає куди іти.
Спочатку була ніч, потім з’явився світ, потім з’явились ми.
Нам холодно не тому, що ми самотні, а тому, що нам подобається любити свій біль більше, ніж радість.
Люби тоді, коли хочеться, страждай, коли хочеться, втрачай, навіть тоді коли не хочеться, будь просто людиною, без префіксу над-, одною із, але не тисяч, а одиниць.
Не гордись, коли маєш надміру, не жалій, коли маєш мало. Хто-зна, можливо, якби те, що ти маєш віддав в руки комусь іншому, він заплакав би від щастя.
Не намагайся виправити всі свої недоліки, адже котрийсь із них може бути недоліком тільки у твоїх очах.
Будь непередбачуваною, тоді тебе ніколи не спіймає світ.
Просто будь такою, якою ти є.
