Потвора-мить, запліснявіла часом,
Байстрюк-душа і кілька павуків,
Рок-музика німецьким напівбасом,
Крізь постріл продірявлених віків.
Ким стали ми,
Породжені прокляттям,
Голодні діти болю-сироти,
І чиї долі ми з таким завзяттям
Розписуєм графіті в темноті?
Ми наче виразка на тілі наших предків:
Героїв, воїнів, тендітно-слізних дам,
Розстріляних, замучених, розп’ятих,
Чиї ікони ми шукаєм по слідах.
Ми їхні внуки, страчені на волі,
Напоєні бездушністю нових казок,
Ми втрачені нащадки білокрові,
Без ДНК доведений зв`язок.
Доведений і втрачений…
Ми, як самотні птахи,
Брудними переходами наверх –
туди не можна, там життя із страху,
що ми не варті за дітей іти на смерть.
...Розпочалась війна, без сліз і крові,
Невидима стіна без ворогів,
Контрнаступ знову й знову
Проти байдужості нових богів.
