То цвіт зими, ота твоя усмішка,
Холодна, зледеніла і німа,
Її отримую від тебе я по знижці,
Немов на пам’ять – я ж була твоя.
Під скрегіт струн гойдається розмова,
Її я вгадую з ледве помітних хвиль,
Твоя душа стерильна, наче нова,
Мою вже рік, як доточила міль.
Замерзли руки, полум’я не гріє,
Хоч ти раз по раз підкидаєш дров,
Гітара спить, вона не розуміє,
Як тиша ця розрізує нам кров.
На пам’ять поцілунок в сиву скроню,
Без слів, обіймів, марних запитань.
Береш з собою струни? Не бороню,
Залиш лиш тишу для відвертості зітхань.
