Перший сніг
Вночі на місто випало багато снігу і температура знизилась до мінус десяти. Досить незвичайне явище для маленького південного міста, жителі якого в останнє десятиліття майже не бачили снігу. Випадав іноді, але швидко танув, викликаючи тим самим сирість та великі калюжі. Але в цьому році склалося по-іншому. Дощі, що випадали часто майже увесь листопад і частину грудня, набридли усім до біса. І ось після декількох днів відносно теплої і сухої погоди, за два тижні до Нового року, містечко накрив потужний снігопад.
Сонячні промені наполегливо пробивалися крізь нещільно закриті штори до кімнати, які змусили Олену, сплячу лицем до вікна, сильніше стиснути очі. Відкинувши безуспішні змоги боротьби з ранковим світлом, вона нарешті повільно розплющила очі і тут же їх закрила від яскравих променів сонця проникаючих в кімнату. Повернулася на інший бік і зручно поклала свою голову на плече чоловіка.
- Сергійку, вставати потрібно – прошепотіла Олена до нього.
- Давай ще трохи поваляємося, адже вихідний. - Не розплющуючи очі, чоловік обійняв дружину однією рукою.
- Гаразд, якщо Іванко не прокинеться, то поваляємося ще хвилин п`ятнадцять. - Погодилася Олена.
Пробуджена від шепотіння батьків, заворушилася у своєму ліжечку маленька людина на ім`я Іван. Вдосталь порухавши головою та рученятками, малюк зім`яв ногами ковдру. Не вдоволившись з цього маленька людина піднялась, вхопившись руками за перильця свого ліжечка. Круглолице, золотоволосе створіння зацікавлено втупилося на батьків, що прикидалися сплячими. Деякий час, подивившись на них, людина стала виявляти невдоволення, щось вигукуючи на напівтарабарському-напівлюдському діалекті. Коли змоги мирно сповістити про своє існування не дали очікуваного результату, хлопчисько дико і пронизливо заверещав.
- Прокинулося опудало, ну не дасть відпочити. І коли ти вже перестанеш нас будити? – звернулась до сина мати.
- Олено, не кривдь козака. - Вивільнивши руку і підвівшись на лікоть, сказав Сергій. - Добрий ранок, пане Іване. Що, снідати час? Зараз зробимо. Не хвилюйся, але спочатку вмиватися і переодягатися. Домовились?
Татко вибрався з ліжка і узяв на руки маленьку людину, що зраділа увазі до себе. Хлопчик посміхався. Сергій із сином, що неслухняно совався в руках, направився до ванни.
Оленка, потягнувшись кілька разів в ліжку, теж піднялася і, надягнувши халат, пішла на кухню, потираючи очі. Поки чоловіки вмивалися, вона встигла почистити картоплю.
- Сергійку, я картоплю почистила, а ти смажиш - все по-чесному. І ще одне. Прибери ліжко, будь ласка - вона підійшла до чоловіка, що тримав на руках сина, і поцілувала сина в щічку. Той після маминого поцілунку обхопив тата за шию і зарився носом в його плече. Сергій нахилився до дружини і теж поцілував.
- Ну, якщо ти такий вередливий, то нехай твій улюблений татко готує тобі сніданок. - Грайливо посваривши пальцем синові, мама зникла за дверима ванни.
- Ти що їсти будеш? - запитав татко маленьку людину.
- Салат - чітко, на людській мові, вимовив Іван.
- Гаразд, нехай буде салат. А ти, поки я тут приготую поїсти, пограй. - Тато відніс сина до його улюблених іграшок і включив телевізор. Маленька людина полюбляла яскраві, що супроводжувалися музикою, рекламні відеоролики. Дитина з цікавістю дивилася рекламу, перебираючи руками улюблені іграшки. Нарешті Іванко вибрав ту іграшку, яка йому сьогодні припала більше до душі, а саме модель англійського міні-автомобіля, яку прислала йому бабуся. Тато, що зайшов до кімнати прибирати ліжко, не викликав у сина ніяких емоцій. Новини світу реклами на цей момент більше займали його, ніж батьки. Адже це так важливо для маленьких людей бути добре обізнаним з останніми новинами на споживчому ринку.
Сергій, закінчивши прибирання в кімнаті, підійшов до вікна. Відкривши штори, він примружився від яскравого світла, що увірвалося повним потоком в кімнату. Навіть Іванко на мить відірвався від реклами через те, що світло засліпило екран телевізора.
- А снігу скільки навалило. Оленко, день який сьогодні чудовий видався. Ти бачила? - голосно звернувся до жінки Сергій. Але відповіді не отримав, і повернувся на кухню.
Поснідавши і обмінявшись враженнями з приводу снігу і гарної погоди, батьки вирішили піти з сином в парк погуляти і покататися на санчатах.
На вулиці, Іван закрив очі руками від яскравого денного світла і нестерпної для очей білизни снігу, що виблискував на сонці. Трохи постоявши, він відірвав руки від очей мружачись. Через декілька хвилин його очі помалу звикли до яскравого оточення. "Що таке? Чому все не так як учора? І що це таке біле скрізь лежить?" - здивовано повертаючи головою навкруги, роздумувала маленька істота. Вирішивши, що це біле незрозуміле покривало має бути м`яким і приємним, він з усміхненим ротом плюхнувся в замет і почав лежачи хапати сніг і розкидати своїми маленькими теплими ручками. Але чому, так палить руки? І чому вони мокрі? Маленьке сонцеподібне личко в шапочці, що насунулась на очі, змінило гримасу щастя на гримасу повного подиву і розгубленості. Порухавшись лежачи в снігу, маленький чоловічок встав і, благально подивившись на батьків, стиснув свої маленькі, незрозуміло чому почервонілі, пальчики докупи.
Маленька істота виявилася беззахисною і зовсім не готовою до зустрічі із сніговою зимою. Ніколи ще в його коротенькому півторарічному житті він не зустрічався ні з чим подібним і не знав, що таке сніг і зима. Батьки, посміхаючись, дивилися на сина, що уперше відчув своїми пальчиками, що сніг дуже холодний.
- Давай Іваночку рученята - промовив тато, присівши на коліна. Він узяв маленькі рученята сина у свої великі теплі долоні і став на них дихати. У маленькі пальчики знову повернулося життя, і вони знову стали теплими, а в очах Іванка заблищала знову радість. Мати наділа на синові рученьки рукавиці. "Дивні вони ці мішечки на руках. Але які тепленькі! "- подумала маленька людина.
- Ну ось син і зима прийшла. Справжня, із снігом – вимовив тато.
- Жима, шігом - переклала на свою рідну тарабарську мову, маленька людина.
- А зараз ми кататимемося на санчатах! - сповістила сина мама.
У парку було вже досить багато людей з дітьми і санчатами. Іван, трохи освоївшись з новими погодними умовами, з цікавістю вивчав виникнення слідів в глибокому снігу. Дивлячись на інших і собі почав робити маленькі кроки. Він тупцював по снігу маленькими ніжками і голосно сміявся від задоволення.
Батьки ліпили сніжки і кидали один в одного. Малюк спробувати робити те ж, намагаючись наслідувати батьків. Але сніг в його руках ніяк не хотів перетворюватися на білі тверді кульки як у тата з мамою. Розсердившись на неслухняний сніг, він нахилився і розгріб його руками, із злістю розкидаючи навкруги. Врешті решт знову увагу Іванка притягнули батьки. Тато з розбігу смикав гілки дерев і відбігав убік. На маму незрозуміло чому падав білий дощ. Іван, зацікавлений таким дивом, підійшов до мами. Сергій підбіг і, підстрибнувши, знову смикнув за гілку. На радість малюка на них з мамою посипався цей дивовижній білий дощ. Іванко підняв своє личко вгору і голосно розсміявся. Сніг, що засипав шапку і обличчя малюка, швидко танув на рожевих щічках. Малюк вимагав ще і ще повторення білого дощу від татка.
- Оленко, давай з гірки на санчатах покатаємося. - Запропонував Сергій. Маленька людина запитливо і якось стурбовано подивилась на батьків. "Цікаво, а як це - кататися з гірки"? - подумала маленька людина.-"А що таке санчата? Можливо, це і є та дивовижна річ, схожа на маленький стілець, яку тато тягнув за собою на мотузці і на яку вони мене хотіли посадити біля будинку?"
Мати узяла санчата і піднялася на досить круту гірку. Вона сіла на санчата і відштовхнувшись, покотила вниз, набираючи швидкість. У Іванка широко відкрилися від подиву очі, коли мама промайнула повз них з татом і, проїхавши ще метрів десять, зупинилася. А потім настала черга Іванка з татом. Сергій тримаючи в одній руці сина, а в іншій руці санчата, піднявся на ту ж саму гірку.
Він сів в санчата і посадив перед собою сина, який уяви не май що на нього чекає в наступну мить. Потім тато потужно відштовхнувся і санчата, набираючи швидкість, полетіли вниз. Очі маленького чоловічка, наповнилися жахом і він почав відчайдушно кричати з переляку.
"Навіщо він це зробив, самовбивця! Я ж нікого не прохав. Як швидко ми летимо на цих чортових санчатах. А якщо перекинемося"? - свердлили голову малюка страшні думки. Але санчата вже почали втрачати швидкість на пологій ділянці гірки і незабаром зупинилися. Відчувши невідомі раніше почуття, малюк навідріз відмовився повторити заїзд і став вередувати.
- Втомився, синку? - запитала мати і взяла його на руки. Маленький Іван став терти ручкою очі. Він дійсно втомився від нових відчуттів подарованих першим снігом і хотів спати і їсти.
- Підемо Оленко, додому. Він їсти вже хоче, та і спати йому вже скоро час настає.
- Сергійчику, давай по дорозі до крамниці заскочимо на хвилинку?
- Навіщо?
- Мені дуже пива захотілося. У нас є ще трохи грошей. На пиво вистачить. А платню ти здається у вівторок отримаєш? Дотягнемо. Ще трохи картоплі залишилося і банка бабусиної квашеної капусти.
- Я за. Пиво - це гарна річ.
Увечері батьки, як син виспався, сіли дивитися телевізор, з пивом і горіхами. А Іванко, погравши деякий час з іграшками, піднявся з підлоги і підійшов до вікна. Він відсунув рукою штору і, вставши на стільчик, приткнувся носом до холодного скла. На вулиці стемніло, і сніг вже не був таким яскравим, як у день. Все стало незнайомим і загадковим. Малюк довго дивився у вікно і повторював на своїй рідній тарабарській:
- Жима, шіг.
Калгарі, Канада., Грудень 2009.
