Потвора і діти
Дітям України на Майдані які перемогли Потвору присвячується
Кайдани порвіте
І вражою злою кров`ю
Волю окропіте.
І мене в сім`ї великій,
В сім`ї вольній, новій,
Не забудьте пом`янути
Не злим тихим словом.
Тарас Григорович Шевченко
Жив був один народ на світі. Будував оселі, сіяв жито та пшеницю, виховував дітей. Але сталася біда і прийшла навала зі Сходу. Стали люди плече до плеча і чинили опір ворогові не жалкуючи свого життя. Але чисельна була та орда і підступна. Багато людей загинуло і потрапив той народ у неволю на довгі роки. Перебуваючи в неволі не занепав той народ, тільки був дуже сумний, вражений звірячою жорстокістю чисельної армії яка загнала весь славний народ у ярмо.
Так і минав час. Народжувалися у тому народі герої, які час від часу повставали за народ, бо дуже боліло серце у них за людей. Але мало хто ставав на сторону цих героїв, хоча й співчував їм. Боялися люди і за себе і за своїх дітей. І став той страх поширюватися у тому народі все більше і більше, і став переходити з покоління в покоління. Так і жив цей заляканий народ. Дехто з людей, хто прагнув свободи, лишав свою Батьківщину і їхав до інших місць, де жили інші народи. Багато людей опинилося за межами своєї землі у чужих краях. Не дуже солодко було у чужих краях людям того заляканого народу. З часом до них звикли люди для яких вони були чужинцями і стали поважати. Бо тяжко працювали вони допомагаючи народам чужих країн розбудовувати їхні землі. А по ночах чужинці молилися за своїх рідних хто лишився на Батьківщині, в церкваї які збудували на власний кошт за нородною традициєю. Пустили вони там свої корні і пішли зростати нові гілки того народу на чужих землях. І зацікавились люди чужинцями, бо припали вони серцем до них. Були чужинці ввічливі та веселі, а працювали сумлінно і швидкі були на допомогу. З любов’ю розповідали чужинці про край своїх пращурів. Ділилися своєю культурою і смачною їжею. Але не могли зрозуміти хазяї чужих країв – як такі доброзичливі люди не можуть дати ради в своєму будинку і тікають подалі від рідної землі. Все було інакше в тих чужих краях. І стали люди тих країн в подяку вчити чужинців як стати вільними і щасливими. За якийсь час навчилися чужинці як бути вільними.
Пройшов час и стали вони приїздити до рідних країв і розповідати як люди живуть на чужині. Дивно було чути тому народові чути про те життя. Люди слухали і не могли повірити, що то є правда.
Минуло ще трохи часу і розвалилася орда. Пощастило тому народові, став він вільним. Але розгубився той народ і не знав, що з тією волею діяти. Слухали вони нових лідерів и не мали досвіту кого треба поставити на чолі народу. Вибрали одного – нічого в житті не покращилося, адже був той народ за віки неволі дуже пригнічений в душі. Вибрали іншого. Знову помилка. Здавалося що не здатний той народ ні захистити себе ні дати раду на своїй землі. Ті люди що жили в чужих країнах почали їх запрошувати до себе, бо вже знали що дуже добрий той народ. Почали вони їм все показувати та вчити як бути насправді вільними. Але знову недосвідчений народ вибирав не тих лідерів, бо не було в них єдності. Багато людей почало їздити до сусідів і порівнювати де життя ліпше.
Сплинув час і почало підростати перше покоління народжене після багатовікової навали. Люди в тому народові, побачивши світ, і самі захотіли такого життя, як у країнах де жила та частка народу, яка виїхала і пустила там коріння. І з’явилися в народі люди, які пообіцяли ,що вони негайно та рішуче покращать життя вільного народу. Довірився їм народ і обрав собі кремезного лідера, який начебто був не глухим до проблем свого народу. Але замість того, щоб дійсно покращити життя людей той лідер дуже відірвався від народу і відібрав собі звірячої вдачі помічників. Поволі він згуртував біля себе нових ординців а сам перетворився на жорстоку потвору. Потвора почала лагідно посміхаючись творити гидоти для людей. І стали вони знову дуже бідні і навіть згадували часи орди як найліпші. Дехто з народу і сам почав копіювати дії Потвори-лідера. І пошепки стали люди проявляти недовіру до Потвори. В голос майже ніхто не наважувався стати на опір новій тваринній орді. І насунулися на землею того народу хмари нової неволі. Знагліла вкрай Потвора і якось несподівано заявила:
- Не треба нашому народові нічого кращого. Була в нас орда і я її поверну, бо багато вже людей звертаються до мене щоб повернути ординські старі часи.
Засумував вільний ще народ і став в думках готуватися до гіршого. Але перше покоління дітей народжених на волі побачило що небо захмарило і замислилось. І тому що воно було народжене на волі, не знало воно ще страху і відчайдушно хотіло жити під сонцем. Навчившись оперувати новими засобами спілкування вони домовились не слухати дивовижні базіки Потвори і застереження батьків та людей старших поколінь. І вийшли вони як часто вже до того було на Майдан і сказали:
- Не хочемо ми в старі часи. Ми молоді і хочемо нового життя. Нікуди ми не підемо доки Потвора не поверне на шлях про який мріяли наші батьки і нам розповідали.
Почали ті діти танцювати і співати на Майдані і вдень і вночі. Дивно було старшим людям дивитися на той дитячий протест. Не сприйняли вони їх заяви:
- Пусте, - казали – молоді ще, життя не знають. Краще принишкнути бо чорні часи повертаються. Діти пограються і підуть.
Потвора спочатку теж не дуже піклувалася про те, бо вже бачила себе Ханом нової орди. Але діти продовжували співати і танцювати вдень і вночі на Майдані. Розлютилася Потвора и завила по звірячому. Надіслала вона своїх новоспечених ординців розігнати вночі дітей. І пролилася на землю кров невинних дітей на Майдані. І гнали та нещадно били ординці по вулицях славетної колись столиці дітей. Було їх набагато більше і були вони озброєні до зубів та спеціально натреновані проти свого народу.
Побачив Господь то неподобство і відкрив двері храму свого для дітей. Приховали їх святі отці та ченці від люті Потвори і почали витирати кров з прекрасних облич. А вранці прокинувся народ. І зойкнули, побачивши як катували вночі їх беззбройних дітей, люди. І заплакали матері. Закипіла кров в серцях батьків.
- Та що ж ми за люди такі що самі віддаємо Потворі дітей своїх на знущання? Чи не козацького ми роду? Чи може перестали любити дітей своїх?
- Ні! Досить терпіти! Стільки років над нами знущалися, а тепер ще й невинних дітей ні за що покарали.
А діти, відмиті від крові, взяли батьків за руки поцілували їх і сказали :
- Тато й нене! Не бійтеся, ми захистимо вас. Заспокойтеся. Потвора теж має дітей і схаменеться.
- Ні діти! Схаменеться, чи не схаменеться не так важливо. Важливо те що ми вже не дамо вас бити і кидати за грати. Бо ми любимо вас – відповіли батьки.
Згуртувалися люди і пішли знову на Майдан. А Потвора почала переслідувати дітей і кидати їх за грати. Але там де була одна дитина встало вже десятеро. І заполонився не тільки Майдан дитячими посмішками і піснями а майже вся країна. І не було люті в дитячих серцях, а тільки любов і віра що скоро знову зійде сонце. Замислилась на деякий час Потвора і здавалося що попросить вона вибачення у дітей та повернеться на шлях про який мріяв народ. Але сталося зовсім інше. Дочекавшись знову ночі Потвора кинула силу силенну ординців на беззбройних людей. І побачивши те, Господь запалив серця людей які вперше в своїй історії відчули справжню любов. Любов до Господа і до дітей своїх.
- Якщо і прийдеться вмерти то вмремо всі але не дамо своїх дітей скривдити! – попрощавшись один з одним сказали батьки ставши плече до плеча тримаючись за руки.
І задзвонили знову дзвони святих церков як сотні років тому при першій навалі. І прокинулися від дзвонів вночі всі люди. Побігли вони на допомогу тим, хто стояв на Майдані. Жорстоке було протистояння, але дитячі пісні не переривалися ні на секунду і це гріло серця батьків. Побачивши це, запалив Господь серця людей які захотіли стати на справді вільним і єдиним народом відвагою, а на Майдан надіслав лютий холод. Людей гріла любов і було їм тепло, а нападники мерзли, бо пусто було в їх серцях. Страшна була та ніч і в той же час прекрасна, бо в ту ніч народжувався ВІЛЬНИЙ НАРОД УКРАЇНИ! І вистояв народ і переміг.
На ранок світ побачив кадри тієї ночі і сказав :
- Ви дійсно найпрекрасніший народ на Землі і ми не дамо вас більше скривдити нікому. Ваші діти навчили увесь світ ВЕЛИКІЙ ЛЮБОВІ до людей. Навіть до тих, хто протистояв їм. Бо були вони теж чиїсь діти.
Слава нашим дітям Майдана, які написали найяскравішу сторінку історії свого народу і великої любові.
