04.04.2013 19:07
для всіх
387
    
  6 | 6  
 © Анна Порядинська

Передмова автора до ненаписаної книги

Я давно хочу почати писати. Тобто я вряди-годи щось пишу-таки: наприклад, листа бабусі, записку помадою на дзеркалі, на піску також буває приємно часом дещо написати, особливо, коли погода гарна і море ласкаве, і думка якась затята ворушиться. Напевно, сама б я про таке й не подумала. Щоправда, буває, причому досить часто, що, читаючи якусь писанину, думаєш: "Ну, щось таке подібне і я можу!" А тут ще друзі підбурюють: — "Ти так здорово все розповідаєш — просто заслухатися можна". Їй богу, так і кажуть: — "Талант закопуєш", — чи щось подібне. Тільки це ж що виходить, ну напишу я що-небудь, якусь чарівну нетлінність, не гіршу, ніж у інших, а ті, в кого якраз і не гірше, прочитають та, звісно, подумають: "Ет, чого ж тут нового? Я так само  пишу!" Та не в умовному способі скажуть, а просто так і заявлять, в теперішньому часі, або навіть використають завершену форму.

Добре б було відразу накидати довжелезний роман, бо думок у мене — сила-силенна! Та хто читатиме роман нікому невідомого автора? Безперечно, ніхто не читатиме, я б перша не стала. Ото скільки їх розплодилося, графоманів, поміж миром, та всі строчать! Добре, якби мініатюри якісь  писали, чи новелочки — так, щоб прочитав п`ять сторінок, і баста. А то ж як понаписують. І незрозуміло адже відразу — вартісна річ або так собі, чистісіньке пересічне словоблуддя. Доводиться читати до кінця, а це не завжди приємно, та й часу, будьмо відвертими, часто шкода! Я би, звісно, хороший роман утнула, він би точно всім сподобався, але ж решта цього не знає! Звідки їм знати, що там, під обкладинкою?

Та, мабуть, починати треба з малих форм, щоби читач подумав: "Та що тут, всього на десять хвилин справи, чого б не прочитати?", а потім подивиться, як спритно написано, сподобається йому (за формулою: "читач, перебуваючи під враженням від прочитаного та глибоко замріявшись, перетинає двір з помийним відром"), та й по тому іншим порекомендує, а невдовзі ще одне оповіданнячко віднайде та прочитає. Відтепер вбачатиму в кожному довкола свого читача.

Та постає ще одна проблема: про що писати? Всі ми, звісно, знаємо, що сюжет — справа десята, сюжет — це, здебільшого, для жінок та туристів, відлуння невимерлих ще подекуди хибних пережитків. Головне, безперечно, це зміст, або ж стиль — тут існує розмаїття думок та творчих почерків, що є запорукою духовного збагачення. Я особисто вважаю, що якщо вже писати притомний, ба майстерний твір, то тут головне — сенс! На одному лише стилі тисячу сторінок не протримаєшся. Ну, якщо ти не майстер стилю, а я, чого вже гріха таїти — в жодному разі ні, отож шило з мішка й вилізе. Втім, на оповідках, гляди, й протримаюся. На мініатюрах якраз і можна виїхати. Начитатися скандинавських саг, грецьких міфів чи середньовічних балад, та й писати собі! Або відвідати вечірку з готами, чи в чаті з якимись ботанами розпочати теревенити вечорами — і матеріал готовий. А можна ж написати цілу серію побрехеньок з яким-небудь невигадливим сюжетом та розкласти його в різних системах. Скажімо, варіанти емо, вуду, іудейський, офісно-планктонний та ще з десяток інших. Проте тільки з таким підходом можна й переборщити. Адже одна справа приповістку прочитати, а інша — цілу збірку схожих розповідей. На таке не кожен читач піде, тут автора знати треба хоч трішечки.

Так що, напевно, треба з сенсом писати. Тільки — без зайвої моралістики, а то розведуть повчань, як драглистого киселю в університетській їдальні. І жодних чітких позицій не займати — адже згноять. Бо ж бовкнеш якусь дрібницю мимохідь, а тебе, якщо не в дурні, то в Антихристи вирядять. Так що з ідеями потрібно бути обережнішим, ненав`язливо все загорнути та подати, неначе читач сам все і придумав. Фінал має бути хитромудрим — щоб еклектичний феєрверк і коктейль контрастів, щоб кітч і стрункі висоти академічної думки. Треба тільки перевірити, щоб про таке ще досі не писали, бо ж скільки їх, геніїв словесності. Задати в пошуку: клонування, міфологія ацтеків, користування пральною машиною та творчість Брейгеля старшого, та якщо немає релевантних збігів — вперед! Хоча, ось тут уже напевно на цілий роман матеріалу набереться, а з роману починати все ж таки не можна, хіба що написати один заздалегідь, щоб він уже лежав готовий, а як тільки розповіді мої всім сподобаються, то у мене і великий твір — вже осьдечки!

Ех, щось я все просторікую та марнословлю, а стрижня основного, ідеї якоїсь так і немає. Ну кому до снаги таке слухати, якщо він, звісно, жодного корисливого інтересу до мене не має? Я б, наприклад, не стала. Так би відразу і заявила: «Хочеш писати — сідай та пиши, а до розглагольствування я сама здатна!» Так, саме так би і сказала.



м. Київ, 04.04.2000

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.04.2013 22:14  Деркач Олександр 

Знайома тема)))

 04.04.2013 21:07  Тетяна Белімова => © 

Аня! Та ви - дотепниця (й були!))... Цікаво, чи змінилися ваші думки? Зараз теж думаєте, що сюжет, то другорядне в прозі?))))
Цікаво ви пишете. У вас є свій стиль! Я думаю, основною проблемою все ж залишається фабула, тобто історія.
Це така вічна проблема прозаїків... Наприклад, Фолкнер про що тільки не писав, поки "не намацав" свою тему... А багато хто був у темі, а за життя так і не добився ані визнання, ані читацької аудиторії... От Герман Меллвіл... Яскравий приклад... Слава прийшла вже далеко після смерті...
Друкуйтесь тут... Ваші твори продуктивні - спонукають до роздумів... Відразу такий каскад думок!))

 04.04.2013 18:11  Каранда Галина 

)))))) класно!) я теж підпишуся!) я, правда, потребую найбільше саме сюжету), але трохи не в такому ракурсі, як ви сказали:))))))) для мене сюжет - це насамперед оригінальна ідея. інакше я просто краще читатиму анекдоти з життя, ніж довгі романи "про життя"

 04.04.2013 17:50  Володимир Пірнач => © 

Підписуюсь.
Вийняли з моєї голови і написали під своїм іменем, у час, коли я ще ходив пішки під стіл.
Дуже сподобалось.
Плюсую.