«Амелі» Продовження № 4
Вана не розуміючи, що коїться довкола, звертається до ангела :
- Скажи мені! Я жива, чи може… О ні , не вже я ніколи більше прокинусь. О Боже я ніколи не зустрінусь з ним.
- Та не мовчи, прошу тебе, скажи мені де я і що зі мною…
Ангел котрий увесь цей час дивився на неї уважним поглядом не зронив ні слова. Натомість підійшов впритул до Амелі, взяв її за руку, і повів її в глиб острова на котрому вони опинились. Вони пройшли крізь чагарники, опинившись біля обриву скелі. Далі ангел вказав на поселення котре розляглось у підніжжя скелі. Згодом він переніс Амелі до самого низу, в те саме місце де починались будинки збудовані з бамбука та пальмового листя. Амелі з ангелом йшли поміж цих будинків, але ніхто з оточуючих не звертав на них увагу. Більше того Амелі декілька раз пройшла крізь людей, і ніхто її не зупинив. Ступаючи за своїм провідником, вона помітила скупчення людей. Підійшовши ближче побачила, що на площі викрикує озброєний чоловік, який після кожної репліки показував рушницею у бік кліток, що були в сто метрів від зборища людей.
- В чому наша сила? Прогорлав ватажок.
- Сила наша в зброї.
- В чому наша велич?
- Велич наша в крові!
- Вірно мій народе говорите! В кожного з нас, тече в жилах кров наших праотців, що своєю мужністю, відвагою, бойовим духом погубили не одну тисячу купецьких кораблів, сотні воєнних фрегатів та лінкорів. Ось саме тому продовжуємо справу наших батьків.
- Слава нашим батька, прокотився клич по юрбі.
- Брати мої і сестри, крім наших здобутків доля нам дарує нікчемних боягузів. І нехай вони почують , що їхні останні дні пройдуть саме на цьому острові. Їх чекатимуть муки та страждання , якщо звісно за них хтось заплатить чималі гроші.
- Виведіть полонених. Один за одним на площу крокували в’язні. Вигляд у них пре паскудний, одяг давно втратив свій перфектний вигляд, він нагадував старе ганчір’я. На ногах і руках висіли кайдани, Кожний їхній новий крок увінчувався брязкотом ланцюгів. Від тієї картини Амелі стало моторошно, холодний піт пробив її тіло. Серед бранців на площі, вона побачила Алана, який стояв опустивши голову вниз. Коли погоничі змусили поклонитись бранців, він один не став на коліна. Тоді до нього підбіг пірат і що сили вдарив перекладом по спині. Зойкнувши Алан повалився на землю, від чого пішов регіт по табору.
Бідолашна Амелі розгублено кинулась на допомогу йому. але вона нічого не могла зробити, адже вона була тільки невидимою тінню посеред реального життя, вона забула що її присутність тут це тільки випадок , а можливо і сон. У безвиході вона звернулась до ангела :
- Врятуй його, благаю тебе. не вже ти не бачиш що він страждає? Ангел нічого не відповів, натомість Склав руки і почав молитись, Амелі розгубленими очима дивилась, то на Алана ,то на ангела і не розуміла що коїться. Та коли ангел завершив молитву,він підійшов до Амелі, став поруч і показав рукою на море. Там в далині, на морському полотні виднілась жовта цятка, з неї з’явився вогник і вже за мить виринув човен. Пришвартувавшись до берега, з човна вийшло двоє людей – монах в каптурі та пірат. Монах в каптурі підійшов до ватажка від чого навкруги запанувала тиша. Це була не випадкова зустріч, раз на пів року в селище до піратів прибував монах, який забирав з собою одного полоненого. В подяку за таку жертву, монахові доводилось сповідати бажаючих жителів поселення, о після чого він проводив Месу зчисленними молитвами. По вечірні юрба розбрелась по своїм домівкам ,монах же з ватажком підійшли до полонених.
- Дозволь мені з ними поговорити віч-на-віч.
- Добре розмовляй, але пам’ятай тільки одного ти вправ забрати.
- Знаю Тібаре, я не порушу своєї обітниці. Монах підійшов до кожного. Оглянув і поговорив з усіма, окрім Алана. Підійшовши і до нього промовив:
- Сину мій, я знаю твої тривоги, знаю які думки мучать тебе.
- Та що Ви знаєте преподобний, облишити мене бо я втратив віру, а з нею втратив усе в своєму житті.
- Вірно кажеш сину, втративши віру тебе Господь покарав, але він милосердний та добрий. Він зберіг тобі життя, він хвилюється за тебе.
- Не смішіть мене, що ви знаєте про мене, про моє життя ? Тоді монах присів біля Алана і оповів йому як сталась його зустріч з Амелі, як він наважився їй запросити на корабель, і в кінці він описав до найменшої деталі події того дня коли потонула «Батавія». Алан вбираючи кожне його слово був шокований, як цей не знайомий монах міг все знати, звідки йому відомо?
- Знаю тобі важко повірити в те що мені все відомо, тепер ти розумієш, що я і ти тут не випадково.
- Але чому отче я.
- тому, що ти втратив віру, тому що зійшов з правильного шляху, тому що ти забув про батьків, про друзів. Ти жив своїм життям, за що поплатився . - Преподобний, я зрозумів ці речі перебуваючи тут у полоні. Я згадував батьків, як мені хотілось їх обійняти, як я прагнув віднайти друзів, як я хотів їх познайомити з А… і тут він урвав мову. Схиливши голову на руки він замовк. в ту мить біль та туга огорнули його, відвертаючись від монаха хотів щоб його такого ніхто не бачив.
- Сину мій, Господь милосердний, і Він любить тебе. Не журись вона жива і з нею все гаразд.
- Хто жива, як жива, звідки ви… Але ні ви все знаєте . Монах підвівся і проказав: - поглянь сину ось в той бік де ростуть дерева. Саме в тому місці зараз перебуває Амелі з ангелом, саме Господь Всемогутній привів її сюди . Амелі котра все це чула та бачила підійшла до них.
- Ось вона вже біля тебе на відстані витягнутої руки.
- Отче це неможливо!
- Можливо, у вас не багато часу тому не марнуй його, а я перекажу те що буде промовляти вона.
- Пробач мене, прости що все сталось через мене, я не хотів тобі завдати болю та страждань. Хоч я тебе не бачу але дивним способом відчуваю твою присутність. Не знаю чи ти ще любиш мене, чи пробачиш мені. А я так хочу тебе обійняти… Амелі почувши такі слова крізь сльози мовила до нього: Любий мій, як я можу гніватись на тебе, я так як і при нашій єдиній зустрічі не перестаю тебе любити. Монах оповів слова Амелі, після чого додав:
- вона знайде мене і в скорому часі ви зустрінетесь, тільки не забувайте про Того хто дає вам другий шанс. Пам’ятай. що любов є найбільшим Божим подарунком для вас обох. По закінченню слів до них наблизився ангел, який дав зрозуміти монаху та Амелі, що час іти. Ангел повернувся обличчям до Амелі і указав на дорогу назад. Вона ж на прощання подякувала монаху, підійшла до Алана, поцілувала його і попрямувала за ангелом. Хоч він не відчув справжнього поцілунку, але йому стало легше на душі. Скажете містика, ні це неймовірне чудо дароване закоханим, дароване щоб ті ще більшою вірою зберегли свої почуття. Амелі з ангелом, поверталась тим самим шляхом, Піднялась на гору, потім через чагарник і вже на березі моря з іншого боку острова здійнялась високо в небо. Потрапивши в знайому їй імлу вона прокинулась.
to be continued…