Уривок з книги "Не вірю в любов або почнемо з початку"
Глава № День що змінив мене, перевернувши мій світ.
Темно навкруги, лиш я і мій рояль. Курю сигарету, правда не взатяжку, мені подобається запах сигарет, але не куріння. Я не курю, точніше дістаю сигарету коли самотньо. Гашу її, і легенько торкаюсь клавіш «Ямахи». Незвично грати в абсолютній тишині. Кожний акорд розриває цю порожнечу. Чому коли я граю сам для себе музика у мене інша, а ніж коли я граю для друзів,клієнтів чи просто на концерті? Нота за нотою, акорд за акордом, то вибух то затишшя, звук розливається по всьому залу. Магія його в звучанні, роздирає серце, остання нота і знову тиша. Встаю йду до вікна, готую чай, хоча не п’ю відразу. Забираю горнятко,потім сідаю в м’яке коричневе крісло, включаю телефон. Порожнеча, жодного пропущеного дзвінка, усміхаюсь сам до себе. Відкриваю записи з контактами, але серед трьох сотень номерів нікому не наважуюсь подзвонити. Такий вже я є, самозакоханий кретин! Нікому не дзвоню першим, хіба що по потребі, раніше полюбляв теревенити годинами, але коли став набагато старшим змінився... Жбурляю телефон на стіл, допиваю холодний чай, прямую до рояля. То своєрідна психологія, напевно тільки він один розуміє свого справжнього власника. Кому б не доводилось за ним грати,всі сприймають його по різному, але в більшості випадків всі зі справжнім здивуванням реагують на те, як він звучить у мене. Не дивно адже я його вибрав із сотні роялів. Чи то його звук зачарував мене, чи то його запах. Ви хоч раз вжитті відчували запах речей? А я відчув його, хоча я зпочатку не звернув на нього увагу. Я прошов повз нього, помітив тільки що кришка його була відчинена. Подумав тоді - значить, вже багато хто грали на ньому, але не взяли. Адже всі роялі стояли з зачиненими кришками. Та все ж таки я пройшов далі, сідав від одного роялю до іншого. Продавець мабуть вже замучився біля мене ходити та пояснювати. Мій вибір вже був близький до купівлі білого роялю,але втрутилась чи то магія, чи то збіг обставин, словом з величезним грохотом паде кришка чорного роялю. Це не могло не налякати нас, адже в магазині були тільки я і продавець. Останній з нас попрямував до того роялю поглянути чи все гаразд.
– Все гаразд містере, і таке буває. Я підійшов до чорного роялю, обійшов його декілька раз, відчинив кришку. Почав грати, і звук був на стільки чистим,що я програв на ньому пів години. Коли я завершив грати продавець весело зааплодував, але спохватишсь повідомив, що вже пора зачиняти. Не довго вагаючись я придбав цей рояль. Наступного дня цей магічний інструмент стояв в моїй студії. Ця історія поріднила мене з цим інструментом, тому не дивно те, що я поважав цей інструмент найбільше. Якщо б в ньому була душа, ми б добре потоваришували з ним. Тому коли я вдягнув пальто,підійшов до роялю, зачинив кришку і з усмішкою сказав йому «до завтра друже»...
На дворі був вечір. Біл йшов звичним йому маршрутом, минаючи високу будівлю він звернув у сквер, ще перед заходомв цей зелений острів природи здаля помітив дівчину, що рухалась йому назустріч. З далеку він не розглядів її обличчя, але запримітив що вона швидконаближалась йому на зустріч...
31 березня 2010 о 21:36