«Амелі» продовження № 3
Присвячується всій прекрасній половині людства
" НЕХАЙ ВАШЕ ЖИТТЯ ЗАВЖДИ БУДЕ КАЗКОЮ, АДЖЕ ВОНА ЗАВЖДИ ВЧИТЬ, ЗІГРІВАЄ І ДАРУЄ НАМ НАДІЮ, ВІРУ ТА ЛЮБОВ"
Ваш_____________ Sasha Rossi ...
«Амелі» частина три продовження…
Залп…Постріл за пострілом гармати корабля вигравали такий гучний марш, що у нічному небі за вальсували тисячі вогників феєрверку. О, хіба це було не чудо, побачити в нічному небі веселку, яка з наступним пострілом перетворилась в танцюючу бестію, згодом в розкішну троянду. Ще постріл і високо понад хмарами залитими місячним сяйвом, утворилось величезні два серця, саме такими вони були у цих двох закоханих, що вірили у своє земне щастя. Амелі міцно затискала руки Алана, вона хотіла, щоб ця мить не закінчувалась ні коли, щоб саме він завжди був поруч розділяючи з нею смуток і радість, перемоги та падіння …
Алан же обійнявши її зрозумів: я так довго шукав її, я не втрачу тебе ніколи, чого б це мені не коштувало.
Сльози…Вони наче не прохані гості з’явились на щоках у неї. Одна за одною стікаючи по її ніжному обличчю… Чому така сильна, енергійна та волелюбна дівчина, враз стала тендітною та ранимою. Чому в ній прокинулось саме те бажане почуття, яке вона хотіла осягнути всім своїм єством. А може це ілюзія, чи просто плід її фантазії, що ожив в одному з намальованих нею снів.
… море довго тримало пазу, даючи цій феєрії налитися щастям та любов’ю.
Та враз запротестувавши усьому воно показало свою душу та гнів. Як ви, мільйони тих, хто щодня гублять красу мого серця, отримуєте більше а ніж я. Хіба справедливо вам отримати все, а мене залишити на одинці зі своїми бідами… Море своїм бунтом здійняло високі хвилі розгойдуючи «Батавію» з такою шаленою швидкістю. Не вдоволена стихія, зговорилась з морським вітром котрий набирав повні груди холодного повітря і з усієї можливої сили та люті намагався перекинути судно.
А звідки з’явились блискавки, вони немов гострі мечі пронизували море своєю гучною піснею війни.
- Амелі, Амелі…Тримайся за поручні я йду! Благаю тримайся я вже близько… То кричав Алан, який був відкинутий хвилею на іншу палубу корабля.
Увесь мокрий та побитий, він повз знесилений по палубі. саме на те місце де могла бути Амелі. Та на його крик ніхто не відзивався. Він продовжував з останніх сил промовляти те єдине ім’я що для нього було цінніше за все… Грім та блискавки не вщухали, з новим поривом вітру, вона обрушила свою потугу на мачту, котра не витримавши удару повалилась як язичницький ідол у воду, змітаючи все на своєму шляху.
Ранок… Морський прибій викинув тіло Амелі на розлогий піщаний берег, та так наче він зробив послугу помилувавши її бідолашну. Берег на якому лежало молоде тіло, був пустим та безлюдним. Смирні хвилі вранішнього прибою привели до тями її. Очі були ще заплющеними, але свідомість та відчуття говорили про те що вона лежить мокра та безсила.
- Води… Води… Води… Вона за ледве промовляла. Вуста були висохлими, тіло безсиле, руки та ноги відмовлялись підняти її. Амелі спробувала розплющити очі, але відкривши їх спромоглась побачити сірі постаті, що десь вдалині наближались до неї. Останні сили покинули ї її вона знепритомніла.
- Сюди, швидше, там хтось лежить. До незворушного тіла поспішили рятувальники.
- Пульс?
- Так є. Ознаки життя виявлено.
- дихання дуже слабе.
- Центральна … по рації викликав рятувальник
- Центральна слухає…
- На березі затоки виявлено тіло жінки, вік від 20 до 25 років, всі ознаки вказують що це одна з тих хто потерпіли від корабельної аварії.
- Ваші координати
- Квадрат 111.49.
- Вертоліт вислала, чекайте на допомогу…
- кінець зв’язку.
Амелі вдруге прийшла до тями вже коли опинилась в окружній лікарні. Розплющивши очі вона сподівалась, що жахливий сон минувся. Та коли картинка набула чіткого зображення перед очима стояв лікар що саме зайшов до палати поглянути на стан постраждалої.
- Скажу вам дуже пощастило вціліти, ви мабуть щаслива у Бога… - Алан, де він…
- Хто такий Алан? Це ваш хлопець чи чоловік, зателефонувати йому?
- Що з ним…
- Вибачте, мені не відомо.
- Боже невже щось з ним трапилось… Я не переживу…
- Вам не можна хвилюватись, все неодмінно буде добре.
- Чому, чому так … Я тільки знайшла його, і вже втратила. Чому Ти так зі мною чиниш Боже. – вона затулила обличчя руками, і заплакала. Сльози розпачу та біль у грудях наповнили серце Амелі.
Лікар який стояв поруч і споглядав на цю жалісливу картину кивнув медсестрі щоб та зробила укол зі заспокійливим…
to be continued…