Театр загублених душ
В закритому суспільстві, де кожен винен, злочин полягає в тому, що тебе спіймали.
(Хантер Томпсон)
Страшний сон знов увірвався в мою свідомість. Театральний зал заповнювала німим могуттям темрява, повільно поступаючись блідому світлу від розташованих на стінах цього старого приміщення ламп. Зайнявши свої обтягнуті дорогою шкірою місця, глядачі неголосно перешіптувались між собою, обговорюючи останні скандальні новини та обмінюючись ідеями щодо майбутньої вистави, сценарій якої для них залишався цікавою загадкою. Всі вони завітали сьогодні в театр парами.
Чоловіки, одягнені в ділові костюми від провідних світових модельєрів, нервово посміюючись, підкурювали одне одному сигари, час від часу поглядаючи на циферблати своїх «Ролексів». Хвилини, години, секунди вимірювалися для них згідно зі стрибками на фондовій біржі, ринку цінних паперів та нерухомості. Постійне психологічне навантаження, проблеми з потенцією робили їхні ще молоді обличчя злими та похмурими.
Пасії шановних джентльменів, тримаючи в обтягнутій рукавичкою долоні тонкі дамські сигарети з ментолом, випускали через яскраво нафарбовані червоним губи в повітря кільця диму. Червоні сукні з глибоким декольте були щедро прикрашені хутром безвинно замордованих тварин та дорогоцінним камінням, яке поблискувало своєю величчю в темряві. Очі швидко бігали по залу, зупиняючись на своїх колишніх конкурентках по полюванню на заможних чоловіків, оцінюючи вартість вбраних ними коштовностей. Натягуючи на неодноразово модифіковані пластичними хірургами обличчя посмішки, дами кивком голови віталися одна з одною, коли їхні погляди пересікались.
Спалахували запальнички, виблискували діаманти, лунав огидний награний сміх над невдалими жартами співбесідника, кидались сповненні заздрості та ненависті погляди на конкурентів по бізнесу чи подіуму. Атмосфера була пронизана фатальною фальшивістю присутніх. Аудиторія театру відчувала себе незручно в оточенні собі подібних, не відчуваючи такої солодкої і звичної для них влади над оточуючими. Занадто великою була концентрація грошових мішків на один квадратний метр тісної зали. Між широкими рядами ходили охайні червонощокі хлопці, пропонуючи всім бажаючим бокали алкогольних напоїв вартістю в п’ятимісячну зарплату звичайного вчителя школи.
Освітлення раптово повністю згасло, сцену освітив яскравий промінь від театрального прожектору, заспокоюючи та привертаючи увагу людей у залі до червоних занавісок. Гул у залі поступово стих, лише на дальніх рядах хтось невпевнено кашлянув. Усе свідчило про те, що вистава от-от почнеться. Занавіски кольору свіжої крові почали повільно розходитися в протилежні сторони. Промінь світла залишився на місці, освітлюючи присутнім глядачам сцену, падаючи просто на маленький грубий дерев’яний стілець посеред неї.
Напружившись в очікуванні, леді та джентльмени чекали початку вистави. Декілька секунд пролетіли в суцільній тиші, поки глядачі не почули десь за сценою тихі, невпевнені кроки. На задніх рядах хтось знову відкашлявся, а кроки в темряві стали гучнішими та чіткішими, хтось вже вийшов на сцену і наближався до стільця. Публіка продовжувала вичікувати.
Під яскраві промені прожектору на світло, опустивши голову, вийшла маленька дівчинка з кучерявим каштановим волоссям, заплетеним в косичку. Одягнена вона була в білий сарафан з сірим поясом та балетні туфельки кольору першого снігу, перемішаного з грязюкою. В лівій, ближчій до глядачів руці, дівчина тримала стару, потріпану часом іграшку - коричневого ведмедика з пришитим ґудзиком замість правого ока.
Всі затамували подих, єдиним звуком у залі був скрип підлоги на сцені. Все ще тримаючи голову опущеною до землі, дівчина повернулася до глядачів та стала лівою ногою на розташований посередині сцени стільчик. Подумавши ще декілька секунд, вона, зробивши зусилля, ступила другою ногою на дерев’яний п’єдестал. Її голова піднялася до глядачів. Присутні в залі фінансові акули та заможні ляді отримали можливість роздивитися її миле, ще зовсім юне обличчя. А в зажмурених від яскравого світла блакитних очах дівчини, міцно притиснувшої іграшкового ведмедика до грудей, вони змогли побачити зовсім не юну печаль. Сльози текли по її блідим щокам.
Зверху над сценою пролунав дивний шум, який нагадував звук старого, давно не бачившого мастила, механізму. Він продовжував гудіти, аж поки до дівчини повільно не спустилася згори мотузка, закручена на кінці в петлю. Побачивши це, глядачі збуджено чекали на продовження вистави, в захваті витріщившись на юну дівчину, забувши на мить про всі контракти, курси валют, заплановані зустрічі з бізнес-партнерами, косметологами, адвокатами, купленими політиками, суддями, правоохоронцями, повіями.
Ведмедик впав на підлогу, обидві руки запрацювали, тягнучись до мотузки, простягаючи в неї маленьку, ще зовсім дитячу голівку. Зробивши жалібний писк, все ще плачучи, дівчина зробила крок вперед назустріч власній смерті. Мотузка туго затягнулася навколо тендітної шиї.
В залі пройшов здивований зойк якоїсь жінки, який в наступну ж мить був відразу перебитий шаленими аплодисментами глядачів. Встаючи зі своїх місць, вони підтримували оваціями останні секунди життя нещасного створіння, яке, здригаючись в конвульсіях, позбавляло себе життя. Всі були дуже задоволені короткою, але дуже змістовною виставою, голосно аплодуючи, захоплено посміхаючись, дивлячись на вже майже програну гру зі смертю.
Червоні, з потрісканими від напруги судинами на викоті очі дівчини назавжди зупинили свій погляд. Останнє, що вони бачили в своєму короткому нещасливому житті, був яскравий промінь світла навпіл з тріумфуючим натовпом тих, чиє життя склалося зовсім по-інакшому - цинічних самопроголошених володарів життя.
Прокинувся я від того, що просто задихався від хвилювання на лавці. З голови не йшов образ цієї маленької дівчини. Я зрозумів, яка підказка прийшла мені до голови. Мовчання та овації світових синдикатів та правителів над горем ще зовсім молодої держави. Це мовчання брехунів, боягузів, зрадників. Боягузів, які не можуть дивтися в обличчя істині, вашим «собакам», «шестіркам» вашому «людському бидлу». Посібники людей-комах, людей-овочів. Усіх людей, в усіх куточках світу, які пропонують вам своє тіло назавжди, свою душу, своїх ненароджених дітей. Щоб страждати навіки, щоб кричати навіки. Зрадники всіх душ, де б вони не були.
Штучно підтримуючи рівень життя на достатньо низькому рівні, вони власними руками затягують петлю на шиї країни.
