Під маскою буття
Комусь набридло ховатися під маскою. Хтось захотів справжнього життя. Любити, страждати, співчувати – жити не приховуючи своїх почуттів. Звільнити своє Я і просто бути самим собою. Хтось зірвав маску з лиця і кинув далеко-далеко, десь за обрій. Не пожалів і не подумав, що з нею буде дальше. Не хтось. Ти!
Ти оглядався на себе і не вірив своїм очам. Інша посмішка, інші очі, інший погляд на життя. Все таке чуже, але водночас таке рідне – своє. Ти ішов знайомими вулицями, проходив повз знайомих людей, та ніхто Тебе не впізнавав. Ти розумієш, що тепер доведеться починати нове життя, але вже без масок.
А десь далеко хтось проходив вулицею і серед чагарників побачив маску: вона виблискувала на сонці й манила до себе. Цей хтось підняв маску з землі, протер від грязюки, яка налипла на неї і надів на лице, не задумуючись про наслідки.
