Випадкові віршики
з рубрики / циклу «випадкові віршики.»
15.
...ось тінь якась висока темна
сховала сонце й небеса
себе запитую даремно
що то за тінь?.. бо тінь - я сам...
16.
...у сплетіння тінне віт
водоспадом подих пада
стрункотілої Ліліт...
17.
а місто, ночі гість непроханий,
ноктюрн цвіркунчиками гра...
ліхтар схилився над дорогою,
у скло огорнута зоря...
18.
гілочки льодові,
у льоді тополі.
а на склі білий цвіт
мов холод у долі...
19
як буття заскрипить
на трибоках вбоге,
од бича та од битв
повзе в перелогах.
повзе, тягне у рів
тлінне моє тіло.
серед сотень - доріг
вибрати не хтіло.
у болоті тепер
шкребуся по днищу,
як оферт від афер
кидаю картищи.
сОбі сам бубоню
у глибокій ямі
- ...масть по масті, на ю
кладу козирями.
замарльований туз,
вуалева дама... -
йти на ризик боюсь,
бо зариють в ямі.
20.
...не тому, не тОму
був талант віддАний... -
думалось з утоми,
думалось в останнє.
і гортався аркуш,
і перегортався...
думці було парко,
душа задихалась.
21.
...світ очей моїх - печалі.
відчай груди рве навпіл...
у мовчанні осінь чайом
у туман ховає біль...
22.
жовте листя на вітах
дощами закреслений люд
і огорнутий безладом світу
у темряві сплю
та минеться, розстане
я знаю, усе промайне
ніч скінчиться і сонячний ранок
розбудить мене...
23.
чиєсь тануче ймення Аліна
спить на коці бульдог край каміна
вітражі й стародавнії книги
і осяяння мідних кіс...
і медовий табак із Вірджинії
у квітневому видзвоні інею...
о! це Ваші дзвенять вериги
об паркета дзеркальний віск...
24.
...нАщо, не знаю...навіщо
руками зірки зриваю,
колос ломаю житній
ходою,
топчу гріва,
росинки збиваю з квітів
просуванням своїм до мрії?.. -
навіщо оте все?.. нАщо?!.
аджЕ у неспинному русі
раз лишень озирнуся
до рун у відлунному світі,
в якому лишаєшся ти...
25.
не клич мене в часи минулі.
ніщо не вЕрнеться назад -
ті дні в осяянні майнули...
а на душі бринить печаль.
не клич мене в часи минулі
із тихим сумом у очах.
ми там були, ми там вже бУли...
все залишилося у снах.
не клич мене в часи минулі,
бо вже немає вороття.
ті дні в осяянні майнули...
дай спокій серцю забуття.
26.
...чом на серці тихий сум?
вітру подих... листя шум.
і летить самотно в небі
білий, білий...білий лебідь.
хмарочок бриніла низка,
білі дзвоники колиски -
легіть осені торкав їх,
білі квіти в різнотрав"ї.
осокори в чорних вітах
здійняли до хмар над світом
біль і жаль осінніх дум...
з того й в серці тихий сум.
1996-97рр., 2011-12рр.
