Іще одна історія про кохання...
...Давай забудемо про все! Хіба це так важко, тим більше наша історія не була ідеальною...
І я прокинулась, жахаючись від думки що це зі мною сталося насправді... Довго лежала , мовчки вдивляючись у білу глиняну стелю...і, нарешті, згадала, що ти вчора порвав зі мною... Так смутно, але пам`ятаю! Ти сказав, що все скінчено, що тобі це набридло, здається ти щось говорив про свободу, друзів... Все перемішалось, в голові каша. Це сон чи реальність?! Якщо сон - то дуже страшний... А якщо реальність - то чому я ще досі жива!
Але це не сон, ми більше не разом, а я ще дихаю - парадокс! Так, здається я потроху пригадую. Я не дослухала тебе до кінця, мовчки обернулась і пішла. Я не пам`ятаю як дійшла додому, але пам`ятаю страх, страх когось із знайомих. Згодом я добралась до ліжка, ковтнула декілька таблеток і заснула. Як було добре спати, я ні про що не переживала, мені не боліло в грудях, я дихала вільно... Вперше в житті я раділа тому, що я нічого не відчувала. Я почувала себе кам`яною глибою і мені від цього було невимовно добре. Але не надовго... Ти знайшов мене і у ві сні. Ти прийшов і почав мені щось говорити про те, що я тебе забуду за кілька днів, що я тебе не варта, ти кричав, повторюючи це раз за разом... А мені здавалося, що моє серце розірветься, а голова лусне...
Я прокинулась... Я нічого не розуміла... Беру в руку телефон. Я збентежена. Заходжу у контакти, але не знаходжу твого номеру. Я довго шукала, та згодом знайшла, а там надпис - зрадник!
О Боже, невже це сталося зі мною насправді. В голові слова "забудь про все"... Десь я вже це чула. Так, це був не сон. Ти мене пргнав, я більше тобі непотрібна. Хлопчик погрався, використав і викинув... Я готова на все, аби забути, бо мені знову починає боліти у грудях, повітря стає все важчим, я нічого не бачу адже очі поступово наповняються слізьми. Чому я зараз не можу перетворитися на камінь?!! Як добре бути каменем, їм нічого не болить, вони нічого не відчувають. А ми, люди, страждаємо від власної дурості та наївності... Так хочеться забути все погане і хороше на нашому шляху...вірніше вже на твоєму і на моєму...
Боже, я б зараз все віддала б за амнезію. Мізки - важка колода...
Перед очима стоїть перша зустріч, море обіймів, поцілунків, пристрасних ночей... Треба зібратись з думками, адже я зможу не чекати листа, не чекати дзвінка, не дочекатись зустрічі... І, навіть, коли ти знову прийдеш - збрехати, сказавши, що я вилікувалась від кохання до тебе..
А, може, не зумію, я ж лише слабка жінка...
