Лист для невідомого читача
Надіюсь, що мій лист дійде скоро, хоча не так як повідомлення чи телеграма.
Прочитала твого листа до редакції і здивувалася, що десь на світі ще живуть люди, які люблять писати листи, а не ті бездушні SMS-ки та повідомлення у соц. мережах.
Я теж люблю листи, проте, нікому їх писати. Суспільство давно перейшло на в сотні раз пришвидшений темп спілкування забувши про те, як пахне лист чужим запахом, як деколи, все-таки, цікаво вдивлятися в чужі закарлючки чи, навіть, за багато років витягнути коробочку з-під цукерок, висипати з неї пожовтіли листочки в конвертах і за чашкою гарячого чаю згадувати, як чекали на листи одне від одного, як довго думали перед тим як відправити наступного аркуша.
Звісно, можна перечитувати і повідомлення, що записані на окремому диску чи збережені в папці на робочому столі. Але, все ж, погодься, за цим заняттям ти не пригадаєш тих відчуттів, що були кілька десятиліть тому, не відчуєш запаху із минулого. Як не крути, скільки б часу не пройшло і як далеко не закинув би нас прогрес, все таки варто писати листи. Хоча б для того, аби складати їх акуратно в коробочку з-під цукерок, а потім, коли зустрінешся з адресатом за чашкою гарячого чаю (чи то пак, файної львівської кави) травити байки, згадувати молодість і самим душею молодіти. А ще. Якщо прожити своє життя гідно, то і внуки листи наші читатимуть, і, може, саме вони складуть якусь користь нашим потомкам.
Як би дивно не звучало, але лише листи справжні, адже вони потребують праці, затраченого часу, думки, душі. На відміну від повідомлень, які набираються за дві секунди, в вісім літер, слова скорочені до трьох, а в кращому випадку до п’яти з десяти буквочок, в яких ми передаємо свої почуття за допомогою розділових знаків. Звичайно швидко, зручно, але хочеться чогось іншого, чогось ново-старого.
28.02.2012 р.
З повагою Та, що вірить в листи
21.05.2013 23:11 