Турка
Дія 1
Вона стояла на вікні самотня, холодна і порожня. Ранковий вітер ласкав її шию, повільно спускався по ручці і здавалось зазирав в душу, наповнюючи якимось змістом. Хоча, чи справжній той зміст у звичайної, нічим не примітної кавової турки. Так, в неї був прекрасний майстер, він зліпив їй правильну талію, дав їй належне обпалення при належних температурах намалювавши перед тим кілька візерунків на свіжій глині і вклавши в неї те своє таємне закляття майстра. Таке собі напутнє слово бути щасливою.
А тоді були сильні, мужні, але не ніжні руки торговця магазину, руки пекаря теж пестили її тіло. Вони були м’якими, такими, як дотики крил птаха, але він так і не придбав її. Пекар тоді сказав, що «…це надто висока ціна за такий виріб», навіть не оглянувши її краще, потім було безліч рук. Руки-руки-руки всюди руки, які породжували нові емоції, відмінні від попередніх. А за тими руками була правиця якоїсь дівчини. Її тонкі пальчики спершу пробігли по шиї, потім торкнулись випуклого стану і повільно охопивши ручку підняли над прилавком. Турка зрозуміла. Вона припала до душі своїй новій господині. Та і направду, це були найкращі руки, які її коли не будь торкались. В неї не було очей, але вона відчувала, що її господиня це молода дівчина, років двадцяти, і в неї, ну напевне, довге каштанове волосся яке в’ється на кінцях, а дівчина його постійно пригладжує, намагаючись надати «стерпної» форми. Ну і 100% в неї зелені очі. Люди які люблять каву просто не можуть мати інший колір очей. Турочка вже навіть уявила собі як на ці очі від вітру спадає копна каштанових прядей, а дівчина їх відкидає довгими пальцями і закладає за вухо.
Разом із фантазіями про нове життя, про господиню, яка дасть їй все необхідне для правильного функціонування, турка була захоплена п’янким запахом передвечірніх сутінок. Теплий дух літнього вечора паморочив, дурманив, торкався за струни порожнього єства, яке відгукувалось тихим свистом. Це була мелодія ночі і раптом вона обірвалась. Турку занесли в приміщення, поставили на підвіконник де вона цілу ніч перешіптувалась з місяцем, гомоніла із приїжджими машинами, підслуховувала інтимні бесіди закоханих на лавочці під дубом та мріяла про те, що це ніколи не закінчиться, що її стан і далі ласкатимуть пальці дівчини. Вона насолоджуватиметься цими дотиками і вимагатиме ще, вимагатиме щоб це не припинялось.
Із настанням ранку місяць втік з неба, машини пробігли і їх змінила какофонія міста, закохані давно помандрували на інші лавочки й ліжка насолоджуватись присутністю одне одного. Турка посмутніла, відчула себе непотрібною і життя її, як вона собі вже надумала, втратило зміст, сенс і те, чим переважно в турок наповнюється їхнє буття. В таких сумних думках пролетіло кілька годин, хоча задавалось, що пройшли дні. В квартирі почувся рух, десь заскрипіли не змащені двері, і за кілька секунд босі ноги її хазяйки ступили на плитку кухні. Запах дівчини був п’янким (мов той вечір), вона пропахла ніжністю та сигаретним димом. Турці це сподобалось. В ній єдиній не було того солодкувато-нудкого запаху підробної Шанель №5, яким пропах весь люд на базарі, не було запаху сигар, якими пахли майже всі чоловіки, а лише шлейф справжнього, природного запаху меду з молоком, з легкими нотками винограду, які утворювали симфонію запаху з тонкими сигаретами.
Та тут в життя турки ввірвалось неочікуване нахабство. Тільки-но вона відчула на собі дотики своєї господині, як тут невідомий біль розрізав її сутність. Щось почало нагло всипатись в неї, дрібні, неправильної форми уламки, схожі на порох мисливця, з яким вона мала короткочасний роман ще коли вона юною і не пораненою, били її в душу, так в самі стінки її душі. І хоч за кілька секунд ці удари закінчились, турка була шокована, ображена, і невідомо, що її боліло більше: мікропорізи від ударів цієї невідомої речовини, чи біль від усвідомлення того, як з нею вчинили, як нахабно розбили всі її мрії, сподівання, надії, та і саме призначення кінець-кінців. Її ж було створено для того, аби нею любувались, леліяли, пестили, а не нахабно вривались в душу і всипали щось гірке, хоч і не позбавлене приємного запаху. Ці роздуми перервав ще один потік негативу, чи то пак, води. Турка вже знала цього «гостя», вона в ньому вже перебувала. Але, вона не могла усвідомити, невже і він причетний до того всього, що тут відбувається. Невже він теж бере участь в знущаннях над нею?
Та все припинилось раніше ніж вона завершила думати над цим. До тями її привело відчуття теплоти, тієї теплоти якої ніколи не віддавали руки. Тепло було сильне, воно зігрівало не лише зовнішню частину, тіло турки, а й повільно і впевнено, прогрівало єство. Тепер то «каламуцькання» яке було в турці, не здавалось їй беззмістовним, а навпаки, прогрівшись, воно ставало логічною композицією. Від язиків, які охоплювали тіло, турка почала дрібно тремтіти, щось в цих дотиках здавалось їй знайомим, щось таке ж призвело до її народження. І тут її «осінило» — це був Вогонь. Так, повелитель Вогонь. Тільки він міг бути добрим, ніжним, лагідним і в то й же час пристрасним, сильним, відданим лише одній породі. І вона повністю віддалась йому, отримувала насолоду від тих первинних емоцій які породили її. Її відчуття можна було прирівняти до відчуттів людини, яка в спеку нарешті торкається губами до холодної джерельної води. Все закінчувалось повільно, спокійно, саме так, як і повинна закінчуватись частина театрально дійства. Пахло густим, терпким, гірким і дуже смачний напоєм. Хотілось, щоб чимшвидше завершився антракт, і знову злитись в танці з Вогнем. Вона почала жити очікуванням їхніх короткочасних зустрічей.
В антракті
Дівчина, років вісімнадцяти сиділа за столом і повільно, аби не обпекти язика й губи сьорбала вранішню каву. Сьогодні, саме в цей день, напій вийшов чудовим. Темний, майже чорний і з на вдивовижу гармонійним запахом. Складалось таке враження, що з кожним ковтком, колір напою переходив в колір очей дівчини, а її пальці, не надто довгі, радше досить таки дитячі, охоплювали чашку з кавою. Пахло густим, терпким, гірким і дуже смачний напоєм. Всю цю гармонію довершувало коротке, непослушне волосся дівчини, ніжно рижого відтінку. Кава робила своє.
На підвіконнику, вмита водою, сохла новесенька турка, з трішки потемнілим дном, але була в цій картині, якась живописність. І саме ця живописність штовхала на нову і нову творчість. Творчість породжувала турка, турка породжувала творчість.
Дія 2
Наступав ранок…
