Якщо тебе побачу, я пропаду. Втону в очах і захлибнуся словами.
Ти змушуєш про тебе думати. Твоє обличчя притягує погляд. Ніби й не красень, але недосконалість твоя прекрасна. Вона доводить, що ти реальний, а не снишся.
Є в тобі щось. Поряд з тобою розумні і освічені люди легко почувають себе повними дурнями, починають сумніватися в своїх здібностях. Твій песимізм. І якась іскра всередині, яка відрізняє тебе з усіх інших. Вічливість, яку зараз важко знайти. Галантність, з якою ти підкорюєш жіночі серця, така непривична в наш час. Твої слова заставляють одних захоплюватися тобою, а інших зневажати тебе. Ти уявляєш, наскільки сильно? Ти не хочеш бути як всі ті, хто тебе оточує. І ти не такий. Зневажаєш сучасний світ, чи не так? Хтось каже, що це показуха. Я так не думаю. Ти не демонструєш себе, а тільки висловлюєш свою точку зору. Багато хто з усіх сил показує до тебе зневагу, вважають тебе невдахою. Ти теж себе таким вважаєш? Чому ж тоді дівчата так мліють по тобі? Є в тобі щось неповторне. Щось, що інші бажають мати. Хтось пробує тебе наслідувати, але їхні рухи смердять фальшем. В тебе все виходить природньо.
Є бажання, щоб таких як ти було більше. З такою ж внутрішньою красою, непересічним розумом і цікавим обличчя. Але якщо я зустріну ще одного такого, я розчаруюся в тобі, правда ж? Ти більше не будеш унікальним і єдиним. Це варто того?
В тебе легко закохалась. Але ти, як і всі люди маєш недоліки (врешті, ніхто не ідеальний). Тому про тебе можна забути. Це не так і складно. Але якщо я тебе побачу, я пропаду. Втону в твоїх очах і захлибнуся твоїми словами. Я знову закохаюся.
Тернопіль, 19 травня 2013
