Я вже завтра знов тебе побачу
Заходились зими сніжним плачем,
І від цього січень сам не свій.
Я вже завтра знов тебе побачу.
І, напевно, витримаю бій.
Розділяли нас шеренги колій,
Кілометри звивистих доріг.
Я останні крихти свого болю
Зранку з вікон висипала в сніг.
Мій знайомий, рідний супостате!
Завтра буду знов бліда, як смерть.
Хто тебе навчить-таки кохати?
Хто штовхне в цю дивну круговерть?..
Але – досить. Зрештою, я – Воїн.
І, коли погаснуть всі зірки,
Зранку… Поговоримо з тобою.
Й розійдемось знову на віки.
