Пан Котський
Частина третяТретє життя
Пан Котський сидів на підвіконні і спостерігав за дощем. Каплі немогли пробитися крізь скло. Вони стукалися об нього і тікли сльозами вниз. Кіт лапку, легенько подушечкою, приклав до вікна, потім забрав. Він знав, як важко Владику, чому він поїхав... Трішки пом`явшись передніми лапками по підвіконні, він стрибнув на підлогу.
В кімнаті два студенти малювали натюрморт. І обох вже їли думки: аби скоріше його намалювати і з`їсти. Перед ними на салфетці лежав великий шматок гарбуза, пуста чашка, виноград і три яблука. Толік купив зранку трьохлітрову банку молока, з якої лише півтора стояла за ліжком. Влад виклянчив у дівчат пшона. Хлопці вже чули запах гарбузової каші, який витав над ними.
Так хлопцю потрібна моя допомога, він надто напружуний- подумав Пан Котський і пригнув на руки ледь не перекинувши фарби.
- Ах ти ... й к л м н...- сказав Влад. Сусід зайшовся сміхом
- Не кіпішуй і справді треба відпочити. Я думаю ми і по памяті зможемо домалювати.
- Гаразд.
Толік забрав кота на руки.
- От молодчина.
Потер по голові, та так, що кіт аж зморщився.
Хлопці зварили кашу, відсипали котячу долю Пану Котському, але через декілька годин він зголоднів і при нагоді шмигнув через двері. На даху голубів не було і він пішов на вулицю.
Дощ скінчився, на небі сяяла половинка місяця. Місяць вкрився шовковими хмарами і мовчав. Якби хтось його запитав:"де моя кохана?" Місяць все одно мовчав би б. Не тому, що не знав, лише тому що знав, що йому ніхто не повірить(там де ти її шукаєш). Пан Котсякий гадав: Цей місяць скрізь, все бачить, добре що він мовчить, наговорив би лишнього.
На балконі випивала компанія і один добре затарений товариш розмахував половиною палки московської ковбаси і щось доказував іншому недостатньо затареному, щоб погодитись, товаришу. Кіт відразу зметикував що робити. Він підійшов поблище до балкону, вмостився зручненько і почав:"дай ковбаси, дай ковбаси, дай ковбаси...". І так хвилини три.
Котяче мявкання дуже розізлило оратора і в опонента по ораторському мистецтву полетіла пів пала... палки ковбаси. Кіт дивився, як до нього дуже швидко наближається об`єкт стратегічного значення, об`єкт всіх його сьогоднішніх бажань. Пан Котський ледь встих відхилитись, потім роздумуючи: чи це справді ковбаса? Так справді пахне нею. Кіт вцепив в зуби пів палки московської і побіг в затишне містечко не чекаючи конкурентів.
Червоне лице пяного ораора стало ще червонішим не скільки через сміх товаришів, а через нагле короткошерсте сіре створіння котячих, яке несло кудись в зубах ковбасу і на останок показувало свій хвіст і всю свою котячу гордість під ним. Кіт йшов швидко але досить граційно.
- Ах ти п.. п.. паскуда- ледь вирвалося, майже з піною. В кота летіла добавка: пляшка не допитої горілки.
На щастя в товариша п`яного оратора міткість була майже такою, як і ораторські здібності. Але його колеги після нерозсудливого вчинку номер два, який викликав досить велике обурення, вирішили підтянути товариша по ораторському мистецтву і поповнити словниковий запас.
Так і жили. Кота ненавиділа половина гуртожитку, в той час, як інша боготворила і, як вважав Пан Котський, поклонялась йому. Звичайно інша половина- це дівчата. Влад підробляв на узвозі разом з Толіком малюючи портрети. Літом Влад повертався до дому на краю села, навідував могилу дідуся та бабусі.
Того літа була сильна спека. Санько працював трактористом і почав пити по чорному. Влад вирішив навідити його й сестру. Він незнав, як сказати Марійці про те що він хоче з нею одружитись і забрати її в Київ. Всі його намагання переводились в жарти і дурні історії.
Якось Влад зайшов до Сашка коли той починав пити, Марійка була в колгоспі. В той час все село говорило, про те, що цигани забили брата голови сільської ради.
- Заходь, сідай.
Влад бачив, як погано, було Сашку і вирішив його підтримати, але якби він тільки знав...
- Коли я був на війні,- почав Санько- нас гнали без зброї брати дзоти. Ми не мали нічого крім палок і каміння. Довколо дзотів були гори трупів. Інколи люки відкривалися із них тікали німці, вони дуріли. Ми забивали їх, кидалися всі, так що від них лишалося лише кроваве місиво. Позаду нас стояли вони...
Влад дізнався що серед тих солдатів з автоматами, які стояли позаду і відстрілювали тих хто тікав назад був і брат голови. То Санько забив його, так само, як і німців тоді, цеглиною. Все в душі бурлило, алкоголь бив в голову. Влад вийшов червоний, як рак з хати. Він був повний рішучості запропонувати руку і серце коханій. Не судилось...
Марійка була тоді з Миколою. Влад все бачив: і як він зізнався їй в коханні, і як вона відповіла:" я теж тебе кохаю". Щось тоді порвалось в його душі.
Так просто відпустити кохану людину, бажаючи щастя і так важко здолати себе і боротися, навіть якщо є ризик завдати болю і більше болю собі. Літо закінчувалось.
За вікнами автобуса минали поля, ліси і небо, яке завжди було поруч. Було блакитним: лазурним як її очі, сіро-синім: грізним якому хотілося піддатися і з яким хотілося боротися, сірим: яке нагадувало стіни гетто з яких не хотілось тікати, чорним: в якому хочеться втопитись- забути все. На колінах мурчав кіт.
Пан Котський знав, що серце Владика відтепер навіки належить маслу і полотну.
