Ревізор від НСЖУ.
БезмежА.
У цій публікації маємо, певне, випадковий збіг з реальністю абревіатури і назв організацій, прізвищ, місця і часу дії… Я ж бо реальністю залишаю лише совість… СОВІСТЬ, а точніше її відсутність у окремих корумпованих плутократів від ЗМІ, а точніше від ЗМІУ.
Автор.
Р Е В І З О Р від НCЖУ /Національної спілки журналістів України/.
ЧАСТИНА ПЕРША.
У сузір’ ї БезмежА на планеті Ямлез у центральній Апорвє є провінційне містечко з дивною назвою - Радомишль. Тут раз на тиждень друкується єдина місцева газета «Зоря Полісся» під чутливим зараз керівництвом редактора Данилюк Наталії Адамівни, співзасновником якої /газети/ рахується «первинна організація Спілки журналістів України».
Багато-багато десятків років газета має одну і ту ж проблему: небажання мешканців добровільно робити підписку на газету. І, навіть, коли держава здобула незалежність, - підписка проводиться загалом примусово, через керівників організацій і установ, при мізерній сумі самої підписки… Про це добре знає і Редакція, і місцева Влада, і мешканці міста та району /надалі просто – Народ/.
1. «ПідВладна» газета.
Таким прізвиськом називає Народ свою газету. А це тому, що маємо не газету, а районно-міський довідник,
константувальник окремих, як правило, ну дуже позитивних районо-містечкових подій… Тут читач з радістю дізнається, що “батьки» міста побували у с. Леніному, що «Мама – наймиліше слово», що у Борщівській ЗОШ учні разом з гостями виконали пісню «Книги – кращі друзі всіх», що «Хрін – не лише до столу», а для приготування «Риби домашнього посолу» її /рибу/ треба спочатку розморозити, а вже потім почистити та вийняти хребет… Також вражає своєю достовірністю програма телепередач на цілий тиждень і аж на 5 каналів!
Якщо б по шляхах держави подорожував якійсь вчений закордонний місіонер і нарешті прибув у Радомишль, а тут перечитав будь-який примірник номер місцевої газети, то він міг би певне прозріти в тому, що таки можливо в одній окремій місцевості побудувати якщо й не комунізм, але вирішити майже усі проблемні питання, які роздирають усю ІНШУ державу і дуже непокоїть увесь Ямлез. Дійсно, адже у нас, згідно матеріалів «Зорі Полісся», а точніше згідно ВІДСУТНОСТІ ТАКИХ МАТЕРІАЛІВ - немає ні наркоманії, ні проституції, ні волоцюг, ні хвороб. Усі міські служби працюють відмінно. Торгові підприємства і ринки не порушують санітарних норм і не реалізують некондиційні продукти харчування і товари. У нас немає безробіття і гроші за працю виплачуються вчасно. Цей НЕСПИСОК можливо продовжити ще і ще. Але справа не в переліку, а в тому, що ніякі критичні матеріали, з визначенням прізвищ /а тим більше прізвищ керуючих товаришів/ конкретних винуватців, у газеті не друкуються. А Народ бажає знати, хто у Владі конкретно відповідає за, наприклад, вирішення питань щодо осіб, які не мають визначеного місця проживання і які заходи з цього питання плануються. Хто відповідає і що планується для недопущення продажу неповнолітнім алкоголю і тютюну. Хто у Владі відповідає за це, і коли маршрутні таксі до столиці будуть їздити згідно розпису. І так далі, і так далі. Життєво важливих для усіх мешканців питань, які повинна висвітлювати газета, дуже багато. Я точно знаю, що коли у газеті випадково раз на рік з’ являється така цікава і правдива інформація, то цей промірник газети передається з рук у руки, питається у сусіда, газетаря.
Будуть цікаві і проблемні матеріали – газета буде жити на радість читачам. І ціну на газету можливо буде підвищити від смішної до нормальної /разів у три/.
Тепер постає головне питання – ЧОМУ ЦІКАВІ І ЗЛОБОДЕННІ ПИТАННЯ НЕ ВИСВІТЛЮЮТЬСЯ НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ?
Р Е В І З О Р від НCЖУ /Національної спілки журналістів України/.
ЧАСТИНА ДРУГА. ПЕРЕДОСТАННЯ.
2. ЧОМУ ЦІКАВІ І ЗЛОБОДЕННІ ПИТАННЯ НЕ ВИСВІТЛЮЮТЬСЯ НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «Зоря Полісся»?
На це питання можливі тільки три відповіді, чи це є комбінація з цих причин: Редакція не спроможна, не бажає, або не має можливості висвітлювати злободенні питання Радомильщини.
Щодо спроможності Редакції професійно висвітлювати дійсність відзначу таке. Чисельний склад редколегії мінімальній. Подальше скорочення штату неможливе. Це по-перше.
По- друге. Аналіз подання газетних матеріалів вказує лише на те, що професійний рівень колективу загалом відповідає вимогам до ЗМІ місцевого ґатунку.
По-третє. Газета конче потрібна читачам Радомильщини, але не така, де Влада вирішує, що друкувати, а що – ні… Це - той варіант, коли Редакція не може друкувати проблемні матеріали, а лиши такі, що дозволяються Владою. Це, до речі, ще одне проблемне питання, яке б дуже зацікавило читачів: хто конкретно у структурах місцевої Влади відповідає за газету і на якому владному рівні проходить фільтрація / читай – заборона/ проблемних матеріалів.
А може я помиляюся? І саме редактор «Зорі Полісся» - наша шановна Наталія Адамівна Данилюк - не дає творчого шляху злободенним матеріалам? Це - той варіант, коли Редакція не бажає нічого серйозного робити.
До речі, у своїй публікації «Чий хрест несете, хлопці?», Н. Данилюк віщає: «А чому б не назвати привселюдно прізвища тих, хто виробляє самогон?.. І т.д.»
І далі: «А яка ваша думка, шановні читачі?»
А наша думка-питання таке: «Скажіть, будь ласка, а Ви хто, - ЖУРНАЛІСТ, чи БАТЮШКА? Чому б Вам, шановна, особисто не назвати прізвища порушників?»
Очевидно, що істина у занедбанні газети лежить, як завжди, десь посередині: Влада по енерції, - ще за радянських часів, - контролює газету, щоб не виносити «сміття» на розгляд Народу, а Редакція не дуже-то і заперечує проти такого насильства, бо не треба багато чого думати…
Ось чому маємо «Зорю Полісся» на межі банкрутства вже років 15, а то і більше. І ось тому місцеві мешканці вважають себе загалом лише передплатниками газети, а не читачами.
Р Е В І З О Р від НCЖУ.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ЗАКЛЮЧНА.
3. Візит ревізора.
Натомість у першій половині червня 2009 року редакція газети і, через 2 тижні, Національна спілка журналістів України, як один з співзасновників «Зорі Полісся», отримали по електронній пошті текст газетної статті щодо об’єктивних причин занедбання газети. А пізніше до Радомишля таки прибув перевіряюча особа від Національної спілки, яка однозначно і «об’єктивно» констатувала, що факти щодо занедбання газети - НЕ ПІДТВЕРДЖУЮТЬСЯ.
Щодо самої перевірки, то про яку об ‘єктивність може іти мова, якщо при перевірці матеріалів статті - автора не тільки не запросили на співбесіду, не тільки офіційно не надали її результати, але навіть не повідомили про самий факт перевірки? Треба думати, що, хоча мова йшла і не про скаргу, як форму надання матеріалів щодо недоліків, - порядок перевірки повинен бути єдиним, щоб не породжувати невдоволення і подальшої писанини. З другого боку цей інцидент можливо було вирішити і іншим ЦИВІЛІЗОВАНИМ ЖУРНАЛІСТСЬКИМ шляхом і тоді навіть автора про це не повідомляти, а саме, - надрукувати в газеті критичну статтю , а поряд – статтю за підписом ревізора від НСЖУ, де доказово визначити громадянський занепад автора, який звів наклеп на невинну газету. Більше того, треба було подати на автора до суду!!! Але цього не сталося: ревізор тихенько вибув, його особистість ні автору, ні Народу не відома…
4. Чого бажає автор, крім процвітання газети?
А іноді автору б хотілося особисто побачити цього ревізора від НСЖУ тільки за для того, щоб пильно, з хвилину, дивитися у його непідкупні журналістські очі, потім побачити його певне масні, - після «перевірки» матеріалів статті автора, - губи, або ж угледіти «навішані» на його /ревізора/ вуха макаронні вироби… А надалі – знищити цю статтю і бігти, бігти і бігти кудись на край Чумацького шляху, як од журналістської «чуми», від таких ось перевіряючих «журналюг» та таких «гостинних» Данилюків, професіоналів своєї /здогадайтесь, якої саме?/ справи, корумпованих плутократів від ЗМІ…
5. Замість єпілога.
У серпні того ж року на електронному сайті Національного комітету незаконно була заблокована електронна адреса автора: jp…@...
28 жовтня 2009 року автор рекомендованим листом поставив питання перед вищим керевництвом НСЖУ щодо вирішення ситуації, яка склалася. На сьогодні відповіді не має…
По Радомишлю повзуть теревеньки, нібіто редактор Н. Данилюк номінована до державної нагороди «Журналістська Совість» вищого ступеню. Можливо і ревізор теж… А чому б і ні???