19.03.2020 10:28
Без обмежень
8 views
Rating 5 | 1 users
 © Гоголь Микола

Ревізор

Дія 1 В нього пика бридка,
а він на дзеркало наріка.
Народна приказка.

ДІЄВІ ОСОБИ:

Антон Антонович Сквозник-Дмухановський, городничий1.

Анна Андріївна, жінка його.

Марія Антонівна, дочка його.

Лука Лукич Хлопов, доглядач шкіл.

Жінка його.

Амос Федорович Ляпкін-Тяпкін, суддя.

Артемій Филипович Земляника, попечитель богоугодних закладів.

Іван Кузьмич Шпекін, поштмейстер.

Петро Іванович Добчинський, Петро Іванович Бобчинський, міські поміщики.

Іван Олександрович Хлестаков, чиновник із Петербурга.

Осип, слуга його.

Христіан Іванович Гібнер, повітовий лікар.

Федір Андрійович Люлюков, Іван Лазаревич Растаковський, Степан Іванович Коробкін, відставні чиновники, поважні особи в місті.

Степан Ілліч Уховертов, дільничний пристав.

Свистунов, Пуговіцин, Держиморда, поліцейські.

Абдулін, купець.

Февронія Петрівна Пошльопкіна, слюсарша.

Жінка унтер-офіцера.

Мишко, слуга городничого.

Слуга трактирний.

Гості, купці, міщани, просителі.

ХАРАКТЕРИ І КОСТЮМИ

Уваги для акторів

Г о р о д н и ч и й, уже постаріла на службі й дуже недурна, по-своєму, людина. Хоч і хабарник, але поводиться дуже солідно; досить серйозний, трохи навіть резонер; говорить ні голосно ні тихо, ні багато ні мало, його кожне слово значуще. Риси обличчя його грубі й жорстокі, як у всякого, хто почав тяжку службу з нижчих чинів. Перехід від страху до радості, від низькості до пихи досить швидкий, як у людини з груборозвиненими нахилами душі. Він одягнений, як звичайно, у свій мундир з петлицями і в ботфортах2 зі шпорами. Волосся в нього стрижене, з сивиною.

А н н а А н д р і ї в н а, жінка його, провінціальна кокетка, ще не зовсім у літах, вихована наполовину на романах та альбомах, наполовину на клопотанні коло своєї комори та в дівочій. Дуже всім цікавиться і при нагоді виявляє гонористість. Бере іноді владу над чоловіком тому тільки, що той не знає, що відповідати їй; але влада ця поширюється тільки на дрібниці й полягає у доганах та насмішках. Вона чотири рази переодягається в різні сукні на протязі п’єси.

Х л е с т а к о в, юнак років двадцяти трьох, тоненький, худенький; трохи придуркуватий і, як кажуть, без царя в голові — один із тих людей, яких у канцеляріях звуть найпустоголовішими. Говорить і діє без будь-якої тями. Він неспроможний зупинити сталої уваги на якій-небудь думці. Мова його уривчаста, і слова вилітають із уст його цілком несподівано. Чим більше виконавець цієї ролі виявить щиросердності й простоти, тим більше він виграє. Одягнений за модою.

О с и п, слуга, такий, які звичайно бувають слуги трохи в літах. Говорить серйозно, дивиться трохи вниз, резонер і любить собі самому читати повчальні нотації для свого пана. Голос його завжди майже рівний, у розмові з паном набуває суворого уривчастого й трохи навіть грубого виразу. Він розумніший за свого пана і тому швидше догадується, але не любить багато говорити, і мовчки крутій. Костюм його — сірий або синій приношений сюртук.

Б о б ч и н с ь к и й і Д о б ч и н с ь к и й — обидва низенькі, куценькі, дуже цікаві; надзвичайно схожі один на одного; обидва з невеличкими черевцями, обидва говорять скоромовкою і надзвичайно багато помагають жестами й руками. Добчинський трошки вищий, серйозніший за Бобчинського, але Бобчинський розв’язніший і жвавіший за Добчинського.

Л я п к і н-Т я п к і н, суддя, людина, що прочитала п’ять чи шість книг, і тому трохи вільнодумна. Охочий дуже до здогадів, і тому кожному слову своєму надає ваги. Той, хто грає його, повинен завжди зберігати на обличчі своєму значущу міну. Говорить басом, довго розтягаючи, з хрипом і сопінням, як старовинний годинник, що перше шипить, а потім уже б’є.

З е м л я н и к а, попечитель богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього того проноза й крутій. Дуже прислужливий і метушливий.

П о ш т м е й с т е р, простосердна до наївності людина.

Інші ролі не потребують особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже є перед очима.

Панове актори особливо повинні звернути увагу на останню сцену. Останнє вимовлене слово повинне зробити електричний струс на всіх разом, раптово. Вся група повинна перемінити пози в одну мить. Звук подиву повинен вихопитися у всіх жінок разом, начебто з одних грудей. Через недодержання цих зауважень може пропасти весь ефект.

Дія перша

Кімната в домі городничого.

Ява І

Городничий, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл, суддя дільничний пристав, лікар, двоє квартальних.

Г о р о д н и ч и й. Я запросив вас, панове, на те, щоб сказати вам пренеприємну звістку: до нас їде ревізор.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Як, ревізор?

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Як, ревізор?

Г о р о д н и ч и й. Ревізор із Петербурга, інкогніто. Та ще й з секретним дорученням.

А м о с Ф е д о р о в и ч. От тобі й на!

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. От не було клопоту, то май!

Л у к а Л у к и ч. Господи боже! ще й із секретним дорученням!

Г о р о д н и ч и й. Я начебто передчував: сьогодні мені цілу ніч снилися якісь два незвичайні щури. Справді, таких я ніколи й не бачив: чорні, неприродно великі! прийшли, понюхали — і пішли геть. Ось я вам прочитаю листа, що його одержав я від Андрія Івановича Чмихова, якого ви, Артемію Филиповичу, знаєте. Ось що він пише: "Любий друже, куме і благодійнику" (бурмоче півголосом, пробігаючи швидко очима)... "і повідомити тебе" А! ось: "спішу, між іншим, повідомити тебе, що приїхав чиновник з дорученням оглянути всю губернію й особливо наш повіт. (Значущо підносить палець угору). Я дізнався про це від щонайпевніших людей, хоч він удає з себе приватну особу. А знаючи, що в тебе, як у всякого, водяться грішки, бо ти людина розумна й не любиш пропускати того, що пливе до рук..." (спинившись) ну, тут свої... "то раджу тобі бути обережним: бо він може приїхати кожної години, якщо тільки вже не приїхав і не живе де-небудь інкогніто... Вчорашнього дня я..." Ну, тут уже пішли діла сімейні: "сестра Анна Кирилівна приїхала до нас із своїм чоловіком; Іван Кирилович дуже потовстішав і все грає на скрипку..." і таке інше, і таке інше. То от яка річ!

А м о с Ф е д о р о в и ч. Егеж, річ така незвичайна, просто незвичайна. Що-небудь недарма.

Л у к а Л у к и ч. Навіщо ж, Антоне Антоновичу, чого це? навіщо до нас ревізор?

Г о р о д н и ч и й. Навіщо! Така вже, видно, доля! (Зітхнувши). Досі, хвалити бога, добирались до інших міст, тепер прийшла черга до нашого.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Я думаю, Антоне Антоновичу, що тут тонка і більш політична причина. Це значить ось що: Росія... егеж... хоче провадити війну, і міністерія ото, як бачите, й підіслала чиновника, щоб дізнатися, чи немає де зради.

Г о р о д н и ч и й. Ото куди сягнули! Ще й розумна людина! В повітовому місті зрада! Що воно, прикордонне, чи що? Та звідси, хоч три роки мчи, ні до якої держави не доїдеш.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Ні, я вам скажу, ви не теє... ви не... Начальство має тонку думку: дарма, що далеко, а воно собі мотає на вус.

Г о р о д н и ч и й. Мотає, чи не мотає, а вас, панове, попередив. Глядіть, у своїй галузі я деякі розпорядження зробив, раджу й вам. Особливо вам, Артемію Филиповичу! Нема сумніву, проїжджий чиновник захоче перш за все оглянути підвідомчі вам богоугодні заклади — і тому ви зробіть так, щоб усе було пристойно: ковпаки були б чисті, і хворі не скидалися б на ковалів, як звичайно вони ходять по-домашньому.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ну, це ще нічого. Ковпаки, хай так, можна надягти й чисті.

Г о р о д н и ч и й. Так. І теж над кожним ліжком надписати по-латині чи іншою якою мовою... це вже з вашої галузі, Христіане Івановичу, — всяку хворобу: коли хто захворів, котрого дня і числа... Негаразд, що у вас хворі такий міцний тютюн курять, що завжди розічхаєшся, коли увійдеш. Та й краще, якби їх було менше: зразу прикладуть до поганого догляду чи до невмілості лікаря.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. О! щодо лікування ми з Христіаном Івановичем добрали своїх способів: чим ближче до натури, тим краще — ліків дорогих ми не вживаємо. Людина проста: якщо помре, то й так помре; якщо видужає, то й так видужає. Та й Христіанові Івановичу важкувато було б з ними розмовляти: він по-руськи й слова не знає.

Х р и с т і а н І в а н о в и ч подає звук, почасти схожий на букву І і трохи на Е.

Г о р о д н и ч и й. Вам теж порадив би, Амосе Федоровичу, звернути увагу на урядові установи. У вас там у прихожій, куди звичайно приходять просителі, сторожі завели свійських гусей з маленькими гусенятами, які так і сновигають попід ногами. Воно, звісно, домашнім хазяйством заводитися всякому похвально, і чому ж сторожеві й не завести його? тільки, знаєте, в такому місці непристойно... Я й перше хотів вам це сказати, та все якось забував.

А м о с Ф е д о р о в и ч. А от я їх сьогодні-таки звелю всіх забрати на кухню. Хочете, — приходьте обідати.

Г о р о д н и ч и й. Крім того, погано, що у вас висушується в самому урядовому приміщенні всяке дрантя, і над самою шафою з паперами мисливський гарапник. Я знаю, ви любите полювання, та все ж на час краще його прибрати, а там, як проїде ревізор, хай уже, знов його можете почепити. Також засідатель ваш... він, звичайно, людина знаюча, але від нього такий дух, наче б він оце зараз вийшов із винокурного заводу, — це теж негарно. Я хотів давно вам про це сказати, але був, не пам’ятаю, чимсь заклопотаний. Є проти цього засоби, коли вже це, дійсно, як він каже, в нього природний запах: можна йому порадити їсти цибулю, або часник, або що-небудь інше. В цьому випадку може допомогти різними медикаментами Христіан Іванович.

Х р и с т і а н І в а н о в и ч подає той самий звук.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Ні, цього вже неможливо вигнати; він каже, що в дитинстві мамка його прибила, і з того часу від нього відгонить трохи горілкою.

Г о р о д н и ч и й. Та я так тільки сказав вам. Щождо внутрішнього розпорядження і того, що називає в листі Андрій Іванович грішками, я нічого не можу сказати. Та й дивно говорити: нема людини, що за собою не мала б яких-небудь гріхів. Це вже так самим богом заведено, і вольтер’янці3 даремно проти цього говорять.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Що ж ви вважаєте, Антоне Антоновичу, за грішки? Грішок від грішка різниться. Я кажу всім одверто, що беру хабарі, але чим хабарі? Хортенятами. Це зовсім інша річ.

Г о р о д н и ч и й. Ну, хортенятами, або чим іншим — однаково хабарі.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Ну, ні, Антоне Антоновичу. А от, наприклад, коли в кого-небудь шуба коштує п’ятсот карбованців, та дружині шаль...

Г о р о д н и ч и й. Ну, а що з того, що ви берете хабарі хортенятами? Зате ви в бога не віруєте; ви до церкви ніколи не ходите; а я, принаймні, у вірі твердий і кожної неділі буваю в церкві. А ви... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення світу, просто волосся на голові здіймається.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Та ж бо сам собою дійшов, власним розумом.

Г о р о д н и ч и й. Ну, в іншому разі багато розуму гірше, ніж би його зовсім не було. А втім, я так тільки згадав про повітовий суд; а по правді сказати, навряд чи хто загляне коли-небудь туди; це вже таке завидне місце, сам бог ним опікується. А от вам, Лука Лукич, то, як доглядачеві навчальних закладів, треба потурбуватися особливо щодо вчителів. Вони люди, звичайно, вчені й виховувалися в різних колегіях, але коять дуже химерні вчинки, натурально, нерозлучні з ученим званням. Один із них, приміром, отой, що має товсте обличчя... не пригадаю його прізвища, ніяк не може обійтися без того, щоб, зійшовши на кафедру, не зробити гримасу, ось отак (робить гримасу), і потім почне рукою з-під галстука прасувати свою бороду. Звісно, якщо він школяреві скривить таку пику, то воно ще нічого: може, воно там і треба так, про це я не можу судити; але ви подумайте самі, якщо він зробить це одвідувачеві — це може бути дуже погано: пан ревізор чи інший хто може взяти це проти себе. З цього, чорт знає, що може вийти.

Л у к а Л у к и ч. Що ж мені, справді, з ним робити? Я вже кілька разів йому говорив. Ось іще цими днями, коли зайшов був у клас наш предводитель, він склеїв таку пику, якої я ніколи ще й не бачив. Він ото її скривив від щирого серця, а мені догана: навіщо вільнодумні мислі прищеплюються юнацтву.

Г о р о д н и ч и й. Те саме я повинен вам сказати і про вчителя історичної науки. Він учена голова — це видно, і знання нахапав силу, але тільки пояснює з таким запалом, що не тямить себе. Я одного разу слухав його: ну, поки говорив про асіріян та вавілонян — ще нічого, а як добрався до Олександра Македонського4, то я не можу вам сказати, що з ним зробилось. Я думав, що пожежа, їй-богу! Збіг з кафедри, і, скільки сили, тарах стільцем по підлозі. Воно, звісно, Олександр Македонський герой, але навіщо ж стільці ламати? від цього збиток казні.

Л у к а Л у к и ч. Егеж, він запальний! Я йому це кілька разів уже зауважував... Каже: "Як хочете, для науки я життя не пожалію".

Г о р о д н и ч и й. Отож, такий уже нез’ясненний закон долі: розумна людина — або п’яниця, або пику так скривить, що хоч святих винось.

Л у к а Л у к и ч. Не доведи боже служити по вченій галузі! Всього боїшся: всякий втручається, всякому хочеться показати, що він теж розумна людина.

Г о р о д н и ч и й. Це б ще нічого, — інкогніто прокляте! Враз загляне: "А, ви тут, голубчики! А хто", скаже, "тут суддя?" — "Ляпкін-Тяпкін".— "А дайте-но сюди Ляпкіна-Тяпкіна. А хто попечитель богоугодних закладів?" — "Земляника".— "А дайте-но сюди Землянику!" Ось що погано.

Ява II

Ті самі й поштмейстер.

П о ш т м е й с т е р. Скажіть, панове, що, який чиновник їде?

Г о р о д н и ч и й. А ви хіба не чули?

П о ш т м е й с т е р. Чув од Петра Івановича Бобчинського. Він тільки що був у мене в поштовій конторі.

Г о р о д н и ч и й. Ну, що? як ви думаєте про це?

П о ш т м е й с т е р. А що думаю? — війна з турками буде.

А м о с Ф е д о р о в и ч. В одне слово! я сам те думав.

Г о р о д н и ч и й. Егеж, обидва пальцем у небо попали.

П о ш т м е й с т е р. Далебі, війна з турками. Це все француз паскудить.

Г о р о д н и ч и й. Яка там війна з турками! Просто нам погано буде, а не туркам. Це вже відомо: в мене лист.

П о ш т м е й с т е р. А коли так, то не буде війни з турками.

Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, як ви, Іване Кузьмичу?

П о ш т м е й с т е р. Та що я? Як ви, Антоне Антоновичу?

Г о р о д н и ч и й. Та що я? Страху ніби й нема, а так... трошки... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що в мене їм не з медом; а я, от їй-богу, якщо і взяв з кого, то, вірте, без ніякої ненависті. Я навіть думаю (бере його під руку і обводить набік), я навіть думаю, чи не було на мене якого-небудь доносу. Навіщо ж справді-таки до нас ревізор? Послухайте, Іване Кузьмичу, чи не можна вам, для спільної нашої користі, всякого листа, що прибуває до вас у поштову контору, вхідного й вихідного, знаєте, отак трошки розпечатати й прочитати: чи немає в ньому якого-небудь донесення або, просто, писанини. Якщо нема, то можна знов запечатати; а втім, можна навіть і так віддати листа, розпечатаного.

П о ш т м е й с т е р. Знаю, знаю... Цього не вчіть, це я роблю не те, щоб через осторогу, а більше з цікавості: страх люблю дізнатися, що є нового на світі. Я вам скажу, що це прецікаве читання. Іншого листа з насолодою прочитаєш — так описуються всякі пасажі5... а повчальність яка... краще, ніж у "Московских ведомостях"6.

Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, скажіть, нічого не вичитували про якого-небудь чиновника з Петербурга?

П о ш т м е й с т е р. Ні, про петербурзького нічого нема, а про костромських і саратовських багато говориться. Шкода, одначе, що ви не читаєте листів: є прекрасні місця. Ось недавно: один поручик пише до приятеля, і описав бал у найграйливішому... дуже, дуже гарно: "Життя моє, любий друже, тече", каже, "в емпіреях7: панночок багато, музика грає, штандарт8 скаче"... З великим, з великим почуттям описав. Я навмисне залишив його в себе. Хочете, прочитаю?

Г о р о д н и ч и й. Ну, тепер не до того. То зробіть ласку, Іване Кузьмичу: якщо випадком трапиться скарга або донесення, то, без усяких міркувань, затримуйте.

П о ш т м е й с т е р. З великою охотою.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Глядіть, дістанеться вам коли-небудь за це.

П о ш т м е й с т е р. Ой, батечку!

Г о р о д н и ч и й. Нічого, нічого. Інша річ, якби ви з цього публічне що-небудь зробили, але ж це діло сімейственне.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Егеж, недобре діло заварилось! А я, признаюсь, ішов оце до вас, Антоне Антоновичу, з тим, щоб пошанувати вас собачкою. Рідна сестра тому псові, якого ви знаєте. Адже ви чули, що Чептович із Верховинським розпочали позви, і тепер мені розкіш: полюю зайців на землях і в того і в того.

Г о р о д н и ч и й. Батечку, не милі мені тепер ваші зайці: в мене інкогніто прокляте сидить у голові. Так і ждеш, що ось відчиняться двері — і гульк...

Ява III

Ті самі, Добчинський і Бобчинський (обидва входять, засапавшись).

Б о б ч и н с ь к и й. Надзвичайна подія!

Д о б ч и н с ь к и й. Несподівана звістка!

В с і. Що, що таке?

Д о б ч и н с ь к и й. Непередбачена річ: приходимо в гостиницю....

Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Приходимо з Петром Івановичем у гостиницю...

Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Е, дозвольте ж, Петре Івановичу, я розкажу.

Б о б ч и н с ь к и й. Е, ні, дозвольте вже я... дозвольте, дозвольте... ви ж і мови такої не маєте...

Д о б ч и н с ь к и й. А ви зіб’єтесь і не пригадаєте всього.

Б о б ч и н с ь к и й. Пригадаю, їй-богу, пригадаю. Вже не перешкоджайте, хай я розповім, не перешкоджайте! Скажіть, панове, зробіть ласку, щоб Петро Іванович не перешкоджав.

Г о р о д н и ч и й. Та говоріть, бога ради, що таке? У мене серце не на місці. Сідайте, панове! Візьміть стільці! Петре Івановичу, ось вам стілець. (Усі сідають навколо обох Петрів Івановичів). Ну, що, що таке?

Б о б ч и н с ь к и й. Дозвольте, дозвольте; я все за порядком. Як тільки мав я приємність вийти од вас після того, як ви зводили збентежитись одержаним листом, отак-бо, я тоді ж забіг... вже, будь ласка, не перебивайте, Петре Івановичу! Я вже все, все, все знаю. То я, от, звольте бачити, забіг до Коробкіна. А не заставши Коробкіна дома, завернув до Растаковського, а не заставши Растаковського, зайшов ото до Івана Кузьмича, щоб переказати йому одержану вами новину, та, ідучи звідти, зустрівся з Петром Івановичем...

Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Коло рундука, де продаються пироги.

Б о б ч и н с ь к и й. Коло рундука, де продаються пироги. Та, зустрівшись з Петром Івановичем, і кажу йому: чи чули ви про новину оту, яку одержав Антон Антонович із цілком певного листа? А Петро Іванович уже чули про це від ключниці вашої, Авдоті, яку, не знаю чого, було послано до Филипа Антоновича Почечуєва.

Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). По барильце для французької горілки.

Б о б ч и н с ь к и й (одводячи його руки). По барильце для французької горілки. От ми пішли з Петром Івановичем до Почечуєва... Ви вже, Петре Івановичу... теє-то... не перебивайте, будь ласка, не перебивайте!.. Пішли до Почечуєва, та на дорозі Петро Іванович каже: "Зайдімо", каже, "до трактиру. У шлунку-бо в мене... зранку я нічого не їв, то шлункове трясіння..." отаке-то, в шлунку в Петра Івановича... "А в трактир", каже, "привезли тепер свіжої сьомги, то ми закусимо". Тільки-но ми в гостиницю, коли це юнак...

Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Непоганий із себе, в партикулярному9 одязі...

Б о б ч и н с ь к и й. Непоганий із себе, в партикулярному одязі, ходить отак по кімнаті, і на обличчі отакий роздум... фізіономія... вчинки, і тут (крутить рукою біля лоба) багато, багато всього. Я ніби передчував і кажу Петрові Івановичу: "Тут що-небудь не спроста". Егеж. А Петро Іванович уже кивнув пальцем і підкликали трактирника, — трактирника Власа: в нього жінка три тижні тому породила і такий премоторний хлопчик, буде так само, як і батько, держати трактир. Підкликавши Власа, Петро Іванович і спитали його потихеньку: "Хто", каже, "цей юнак?" — а Влас і відповідає на це: "Це", каже... Е, не перебивайте, Петре Івановичу, будь ласка, не перебивайте, ви не розкажете, їй-богу, не розкажете: ви пришіптуєте, у вас, я знаю, один зуб в роті із свистом... "Це", каже, "юнак, чиновник", отак-бо, "їде з Петербурга, а на прізвище", каже, "Іван Олександрович Хлестаков, а їде", каже, "в Саратовську губернію і", каже, "предивно себе атестує: другий уже тиждень живе, з трактиру не їде, забирає все набір і ні копійки не хоче платити". Як сказав він мені це, а мене тут от наче щось і напоумило. "Е!" кажу я Петрові Івановичу...

Д о б ч и н с ь к и й. Ні, Петре Івановичу, це я сказав: "е!"

Б о б ч и н с ь к и й. Спочатку ви сказали, а потім і я сказав: "Е!" сказали ми з Петром Івановичем. "А з якої речі сидіти йому тут, коли дорога його веде в Саратовську губернію?" — Егеж. А ось, він ото і є той чиновник.

Г о р о д н и ч и й. Хто, який чиновник?

Б о б ч и н с ь к и й. Чиновник, той, про якого зводили дістати нотицію10, — ревізор.

Г о р о д н и ч и й (в страху). Що ви, Господь з вами! це не він.

Д о б ч и н с ь к и й. Він! і грошей не платить, і не їде. Кому ж би й бути, як не йому? І подорожня11 прописана в Саратов.

Б о б ч и н с ь к и й. Він, він, їй-богу, він... Такий спостережливий: усе обдивився. Побачив, що ми з Петром Івановичем їли сьомгу, — більше тому, що Петро Іванович щодо свого шлунку... егеж, то він і в тарілки нам заглянув. Такий пильний — мене так і пройняло страхом.

Г о р о д н и ч и й. Господи, помилуй нас грішних! Де ж він там живе?

Д о б ч и н с ь к и й. У п’ятому номері, під сходами.

Б о б ч и н с ь к и й. У тому самому номері, де минулого року побилися проїжджі офіцери.

Г о р о д н и ч и й. І давно він тут?

Д о б ч и н с ь к и й. А тижнів уже зо два. Приїхав на Василя Єгиптянина.

Г о р о д н и ч и й. Два тижні! (Набік). Батечку, сваточку! Пронесіть, святі угодники! За ці два тижні вишмагано унтер-офіцерську жінку. Арештантам не видавали провізії! На вулицях шинок, брудота! Ганьба! осудовище! (Хапається за голову).

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Що ж, Антоне Антоновичу? — їхати парадом до гостиниці.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Ні, ні! Попереду пустити голову, духовенство, купецтво; ось і в книзі: "Діяння Іоанна Масона"12...

Г о р о д н и ч и й. Ні, ні; дозвольте вже мені самому. Бували важкі випадки в житті, миналися, ще навіть і спасибі діставав. А може, бог пронесе й тепер. (Звертаючись до Бобчинського). Ви кажете, він молодий?

Б о б ч и н с ь к и й. Молодий, років двадцяти трьох або чотирьох з чимсь.

Г о р о д н и ч и й. Тим краще — молодого скоріше пронюхаєш. Біда, якщо старий чорт; а молодий увесь зверху. Ви, панове, готуйтеся кожний у себе, а я вирушу сам, або ось хоч з Петром Івановичем, приватно, для прогулянки, навідатися, чи не зазнають проїжджі неприємностей. Гей, Свистунов!

С в и с т у н о в. Що скажете?

Г о р о д н и ч и й. Біжи зараз до дільничного пристава; або ні, ти мені потрібен. Скажи там кому-небудь, щоб якнайшвидше до мене дільничного пристава, і приходь сюди. (Квартальний біжить, хапаючись).

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ходім, ходім, Амосе Федоровичу. Справді, може трапитись біда.

А м о с Ф е д о р о в и ч. Та вам чого боятись? Ковпаки чисті надів на хворих, та й кінці у воду.

А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Де там ковпаки? Хворим велено габер-суп13 давати, а в мене по всіх коридорах тхне такою капустою, що бережи тільки носа.

А м о с Ф е д о р о в и ч. А я щодо цього спокійний. Справді, хто зайде до повітового суду? А якщо хто й загляне в який-небудь папір, то він життю не буде радий. Я ось уже п’ятнадцять років сиджу на суддівському стільці, а як заглиблюсь іншого разу в записку — а! тільки рукою махну. Сам Соломон14 не розбере, що в ній правда і що неправда. (Суддя, попечитель богоугодних закладів, доглядач шкіл і поштмейстер ідуть і на дверях стикаються з квартальним, що повертається).

Ява IV

Городничий, Бобчинський, Добчинський і квартальний.

Г о р о д н и ч и й. Що, дрожки там стоять?

К в а р т а л ь н и й. Стоять.

Г о р о д н и ч и й. Біжи на вулицю... або, ні, зажди! Біжи принеси... Та інші ж де? невже ти тільки сам? Адже я наказував, щоб і Прохоров був тут. Де Прохоров?

К в а р т а л ь н и й. Прохоров у приміщенні дільниці, та тільки до діла не може бути взятий.

Г о р о д н и ч и й. Як це?

К в а р т а л ь н и й. Та так: привезли його вранці як мерця. От уже два цебри води вилили, досі не протверезився.

Г о р о д н и ч и й (хапаючись за голову). Ох, боже мій, боже мій! Біжи швидше на вулицю, або ні — біжи перше до кімнати, чуєш! і принеси звідти шпагу та новий капелюх. Ну, Петре Івановичу, їдьмо!

Б о б ч и н с ь к и й. І я, і я... дозвольте й мені, Антоне Антоновичу!

Г о р о д н и ч и й. Ні, ні, Петре Івановичу, не можна, не можна! Ніяково, та й на дрожках не вмістимося.

Б о б ч и н с ь к и й. Нічого, нічого, я так: півником, півником побіжу за дрожками. Мені б тільки трошки в щілинку б, в двері отак подивитись, як у нього ці вчинки...

Г о р о д н и ч и й (беручи шпагу, до квартального). Біжи зараз, візьми десяцьких, та хай кожен з них візьме... Ото шпага як подряпалась! Проклятий купчина Абдулін — бачить, що в городничого стара шпага, не прислав нової. О, лукавий народ! А так, шахраї, я думаю, там уже просьби з-під поли й готують. Хай кожен візьме в руки по вулиці... чорт забери, по вулиці — по мітлі! і вимели б усю вулицю, що йде до трактира, та вимели б чисто... Чуєш! Та гляди: ти! ти! я знаю тебе: ти там кумаєшся, та крадеш у ботфорти срібні ложечки, — гляди, в мене пильнуй!.. Що ти зробив з купцем Черняєвим — га? Він тобі на мундир дав два аршини сукна, а ти потягнув усю штуку. Гляди! не за чином береш. Іди!

Ява V

Ті самі й дільничний пристав.

Г о р о д н и ч и й. А, Степане Іллічу! Скажіть, бога ради, куди ви пропали? На що це схоже?

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Я був тут зараз за ворітьми.

Г о р о д н и ч и й. Ну, слухайте ж, Степане Іллічу. Чиновник ось з Петербурга приїхав. Як ви там розпорядились?

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Та так, як ви наказували. Квартального Пуговіцина я послав із десяцькими підчищати тротуар.

Г о р о д н и ч и й. А Держиморда де?

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Держиморда поїхав на пожарній трубі.

Г о р о д н и ч и й. А Прохоров п’яний?

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. П’яний.

Г о р о д н и ч и й. Як же ви це так дозволили?

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Та бог його знає. Вчорашнього дня трапилась за містом бійка — поїхав туди для порядку, а повернувся п’яний.

Г о р о д н и ч и й. Послухайте ж, ви зробіть ось що: квартальний Пуговіцин... він високий на зріст, то хай стоїть, для благоустрою, на мосту. Та розкидати нашвидку старий паркан, що біля шевця, і поставити солом’яну віху, щоб було схоже на планування. Воно, чим більше ламання, тим більш означає діяльності градоправителя. Ох, боже мій! я й забув, що під тим парканом навалено на сорок возів усякого сміття. Що це за погане місто! тільки-но де-небудь постав який-небудь пам’ятник або, просто, паркан — чорт їх знає, звідки й нанесуть усякого сміття! (Зітхає). Та якщо приїжджий чиновник буде питати про службу: чи задоволені? — щоб говорили: "Всім задоволені, ваше благородіє"; а котрий буде незадоволений, то я йому потім дам такого незадоволення... О-ох, хо, хо-х! грішний, багато в чому грішний. (Бере замість капелюха футляр). Дай тільки, боже, щоб з рук зійшло швидше, а там я поставлю вже таку свічку, якої ще ніхто не ставив: на кожну бестію купця накладу приставити по три пуди воску. О, боже мій, боже мій! їдьмо, Петре Івановичу. (Замість капелюха хоче надягти картонний футляр).

Д і л ь н и ч н и й п р и с т а в. Антоне Антоновичу, це коробка, а не капелюх.

Г о р о д н и ч и й (кидаючи коробку). Коробка, то коробка. Чорт з нею! Та якщо спитають: чого не збудована церква при богоугоднім закладі, на яку тому п’ять років було асигновано суму, то не забули б сказати, що почала будуватись, але згоріла. Я про це й рапорта подавав. А то, чого доброго, хто-небудь, забувшись, здуру скаже, що вона й не починалася. Та скажіть Держиморді, щоб не дуже давав волю кулакам своїм; він, для порядку, всім ставить ліхтарі під очима — і винному, і невинному. Їдьмо, їдьмо, Петре Івановичу! (Іде і повертається). Та не випускати солдатів на вулицю без усього; ця рвана гарніза надягне тільки поверх сорочки мундир, а внизу нічого нема. (Всі виходять).

Ява VI

Анна Андріївна і Марія Антонівна (вибігають на сцену).

А н н а А н д р і ї в н а. Де ж, де ж вони? Ох, боже мій!.. (Одчиняючи двері). Чоловіче! Антоша! Антоне! (Говорить швидко). А все ти, все через тебе. І заходилася порпатись: "Я шпильочку, я косинку" (Підбігає до вікна і кричить). Антоне, куди, куди? Що, приїхав? ревізор? з вусами? з якими вусами?

Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Потім, потім, матінко!

А н н а А н д р і ї в н а. Потім? От новина — потім! Я не хочу потім... Мені тільки одне слово: що він, полковник? Га? (Із зневагою). Поїхав! Я тобі згадаю це! А все оця: "Мамуню, мамуню, заждіть, зашпилю ззаду косинку; я зараз". Ось тобі й зараз! Ось тобі нічого й не взнали! А все прокляте кокетство: почула, що поштмейстер тут, і давай перед дзеркалом маніжитись: і з того боку, і з цього боку підійде. Уявляє, що він за нею волочиться, а він, просто, кривиться з тебе, коли ти одвернешся.

М а р і я А н т о н і в н а. Та що ж робити, мамуню? Однаково, через дві години все ми дізнаємось.

А н н а А н д р і ї в н а. Через дві години! красненько дякую. Ото прислужилася відповіддю! як ти не догадалася сказати, що через місяць іще краще можна дізнатися. (Звисає у вікно). Ей, Авдотя! Га? Що, Авдотя, ти чула, там приїхав хтось?.. Не чула? Дурна яка! Махає руками? Хай махає, а ти все б таки його розпитала. Не могла цього взнати? В голові дурниці, все женихи сидять. Га? Швидко поїхали! та ти б побігла за дрожками. Біжи, біжи, зараз! Чуєш, побіжи, розпитай, куди поїхали; та розпитай гарненько: що за приїжджий, який він, — чуєш? Подивися в щілинку і дізнайся про все, і очі які: чорні чи ні, та цю ж хвилину повертайся назад, чуєш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить доти, поки не спускається завіса. Так завіса і закриває їх обох, як вони стоять біля вікна).

  • Увага! Не забудьте ...





 1835-1836 рр.



Рекомендуємо також:

1 Городничий — у першій половині XIX ст. начальник поліції в повітовому місті.
2 Ботфорти — високі чоботи з стоячими халявами й широкими розтрубами.
3 Вольтер’янець — вільнодумець, прибічник французького філософа Вольтера (1694–1778), особа, яка засвоїла скептицизм Вольтера щодо релігії.
4 Олександр Македонський (356 — 323 до нашої ери) — цар Македонії, славетний полководець давніх часів, що завоював Малу Азію, Єгипет, Персію, частину Індії.
5 Пасаж — випадок, пригода.
6 "Московские ведомости" — газета, яку видавав Московський університет.
7 В блаженстві, в раю.
8 Штандарт — прапор.
9 Цивільному, не військовому.
10 Нотиція — повідомлення.
11 Подорожня — документ, який давав право їхати казенними поштовими кіньми. В подорожній записувалося: маршрут, чин і прізвище того, хто їхав, а також, у якій справі він їхав — в службовій чи у власній.
12 Джон Масон (1705–1763) — англійський духовний письменник. Книги його були широко розповсюджені у XVIII і на початку XIX століття.
13 Вівсяний суп.
14 Соломон — цар ізраїльський; за легендою, був надзвичайно мудрий.



Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.03.2020 11:19  Каранда Галина => © 

О! щодо лікування ми з Христіаном Івановичем добрали своїх способів: чим ближче до натури, тим краще — ліків дорогих ми не вживаємо. Людина проста: якщо помре, то й так помре; якщо видужає, то й так видужає. 

Актуально)

Публікації: Микола Гоголь

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше