Вагнесса, принцеса Тасмінська
Частина 3 (остання) з рубрики / циклу «Казки»
Наступного дня був бал, під час якого Фердинанд не відходив від примхливої принцеси. Одного разу він вже хотів втекти, але помітив на стіні прекрасний портрет Вагнесси залишився. Жоржетта була задоволена, хоча танцювала вкрай погано і відтоптала принцу всі ноги.
Вночі, коли всі поснули, принц обережно вийшов зі своїх покоїв. Охоронці спали. Місячне світло лилося крізь прозорі віконниці і створювало якусь особливу атмосферу. Щось таємниче і навіть містичне було у цій ночі.
Принц нечутно пробрався коридором, стараючись вибирати якомога темніший шлях, щоб його не помітила охорона знадвору. На жаль, ніч була дуже світла, а блиск позолоти ще дужче заважав таємним намірам принца.
Фердинанд пройшовся оранжереєю і дібрався до покоїв Ядвіги.
Він не був певен, що вона тримає документ в себе, але хоча б перевірити треба було. Охорона тут теж спала. Фердинанд увійшов до розкішної спальні.
В центрі цього залу височіло ліжко з гігантським багряним балдахіном. Краї його були оздоблені золотим мереживом. Стіни блищали позолотою; прекрасний рельєфний карниз відтіняв їх білизною чарівний квітів. Окрім ліжка, тут було повно вишуканих стільців з червоного дерева з різьбленими ніжками, а біля стіни стояло розкішне дзеркало з туалетним столиком. На ньому стояли різноманітні пляшечки з парфумами, найкращою косметикою та кількома парами ніжних мережив, злегка кинутих на край. Саме дзеркало було овальне; збоку його прикрашали невеликі давньогрецькі фігурки чарівних німф із вінками квітів у руках. У дзеркалі відсвічувався місяць знадвору. Його проміння пробивалося крізь велике вікно з багряними шторами, злегка прикритими. Зліва від вікна стояла велика шафа і з її прочинених дверцят, прикрашених давньогрецькими барельєфами, виткнувся рукав червоного плаття, край якого щедро всипали перлини. Все було в дивній золочено-багряній гамі, тому здавалося, що кімната залита кривавими відблисками незліченних скарбів.
Колись це були покої самого короля. Після його смерті королева Ядвіга забрала їх собі.
Ядвіга спала на своєму розкішному ліжку і її бліде обличчя майже зливалося з перинами світло-рожевого кольору. Фердинанд нечутно причинив за собою двері і підійшов до столика.
Оглянувши косметику, принц підійшов до шафи. Але там нічого не було, крім розкішних суконь, всипаних золотом і діамантами, та посріблених корсетів. На поличці зверху була ціла колекція рукавичок та шлейфів. Знизу стояли кілька пар улюблених туфельок королеви, розшитих бірюзою та сапфірами.
Взагалі основний гардероб королеви займав окрему величезну залу, де до стелі підіймалися полиці з розкішним одягом і взуттям. Це була лише мізерна його частинка.
Фердинанд так нічого не знайшов. Йому чомусь здавалося, що Ядвіга має ховати найцінніший свій документ завжди коло себе… «Напевне, він в казні…» - подумав принц.
І тут він помітив маленьку поличку коло подушки королеви. Там стояла статуя Венери, близько півметра заввишки. Її прекрасну спину наскрізь пронизувала тріщина, напевне, зроблена випадково. Фердинанд навіть спершу здивувався, чому її не заліпили одразу ж. Принц підняв статую і почав оглядати.
Напевне, він щось натиснув чи відкрив, бо одразу з шумом тріщина розширилася і на підлогу впав якийсь згорток. Принц миттю підхопив його, але королева вже прокинулася і озиралася заспаними очима навколо. Помітивши коло себе фігуру, вона зарепетувала на весь голос:
- Рятуйте! Грабують!Зрада! Зрада! Рятуйте!
Принц швидко вистрибнув у вікно і помчав до стайні. Помалу палац прокидався – загорілися вікна, набігло повен сад охорони. Вони нишпорили по кущах. Здалеку ще чувся лемент королеви.
Ядвіга, розпашіла, у нічному платті, бігала покоями і зовсім не вважала на свою королівську честь. Вона була у паніці. З-за дверей вибігла заспана Жоржетта і спинила матір.
- Що сталося?
- Пограбували! – ледве притормозила захекана Ядвіга.
- Що вкрали?
- С.. Документи… - нечутно пробурмотіла вона і побігла скликати більше охорони.
- А принц? – гукала Жоржетта. Охоронець, що пробігав поряд, відповів їй, що Його Величність ще не вставав.
Принцеса прожогом побігла до покоїв принца і без жодних церемоній відкрила двері. Але Фердинанда там не було. Жоржетта підняла ще більший ґвалт, ніж її матір, і впала без свідомості на позолочене ліжко. Усім оголосили, що принца викрав невідомий.
Тим часом той, через кого піднявся весь ґвалт, непомітно відв’язав свого коня у стайні, доки прочумувався конюх, і помчав у ліс. Скоро з башти замку його помітили і почалася гонитва.
Роса бризкала в лице, трава била по ногам стомленого коня і щедро скроплювала їх. Місяць пробивався крізь чорне віття і там, де його проміння падало на вологі стебла, здавалося, що ніч розсипала перли-намистини. Птахи не співали; тільки сови інколи перегукувались і затихали. Але тиша не була моторошною – радше, здавалася схожою на якусь чарівну казку. Принц мчав на своєму скакуні і чув за собою гонитву.
Ззаду тріщали гілки, чулися крики і свист. Собаки шалено бігли по слідам і приглушено гарчали. Усі наздоганяли принца.
Але тут несподівано вигулькнуло знайоме дерево. Принц скочив із коня, натиснув потайний знак і пірнув у чорне провалля.
Охоронці швидко наткнулися на коня принца, який відбіг недалеко і спокійно став скубати траву. Вони прочесали ліс і нікого не знайшли. Фердинанд як крізь землю провалився…
А він справді ніби провалився. Чорне провалля зустріло його мороком, вогким і неприємним. Фердинанд навпомацки йшов і боявся тільки одного – розгалужень. Але їх не було; це був цілісний коридор з дерев’яними підпорками, смолоскипами на стінах(які зараз не горіли) та павутинням. Колись цей тунель вирили ще лицарі, і вів він аж до замку. Але стався обвал, підземний коридор так і не розрили, і всі забули про нього. А батько Міли, садівник, одного разу знайшов залишки цього тунелю і продовжив те, що не завалилося, до своєї землянки. На всякий випадок.
Тепер цим тунелем йшов принц. В одній руці він стискав сувій, іншою водив по стіні, щоби не впасти. Навколо була повна темрява і принц нічого не бачив.
Пройшовши деякий час, Фердинанд зовсім раптово наштовхнувся на важкі дерев’яні двері. Коли принц кілька разів натиснув на них, вони із тихим скрипом відчинилися.
Перед ним постала знайома кімната. Так само стояла висока ваза на столі, але з іншими квітами. Так само горіли свічі і непомітно колихалися краї скатертини. А ще на стільчику так само сиділа Вагнесса з вишивкою. Тільки вона тепер спала, схилившись на спинку. Її прекрасне шовкове волосся, наче закручене якимсь прекрасним вихором, розсипалось по плечах. Темні вії густими хвилями лежали на стулених очах. Щоки прикрашав ледь помітний рум’янець. Ніжно-рожева сукня, що була на ній, стягувалася на тонкій талії білим пояском. Віялоподібні рукава з тоненьким білим мереживом вільно звисали, відкриваючи прекрасні руки. Вагнесса спала, як дитина, солодко і нечутно. Фердинанд підійшов і сів на край ліжка біля неї. Він ще якусь мить милувався Вагнессою, а потім нахилився і поцілував її привідкриті коралові вуста.
Вагнесса стрепенулася і відкрила свої чарівні сині очі. Посмішка торкнула їх і вона кинулася на шию Фердинанду.
- Я знала, що ти повернешся… Що з тобою все буде гаразд… Адже з тобою все гаразд? – запитала принцеса і поцілувала його.
- Так, гаразд. А ще я дістав сувій. Хочеш глянути?
Вагнесса кивнула, все ще не відводячи очей від коханого. А потім взяла з його рук згорток і відкрила його.
Це був документ з печаткою короля. Радше, це був лист Генріха ІІІ до Септина ІІ, батька Фердинанда. У ньому зазначалося, що таємна домовленість між королями вже скоро мала відбутися. А полягала вона у тому, що…
Вагнесса мала вийти заміж за Фердинанда.
Принцеса деякий час ще перечитувала лист. Врешті вона підняла очі.
- Що… Що це означає? – запитала вона, не вірячи своїм очам.
- Ми мали одружитися ще три роки тому, - відповів Фердинанд, взявши її тремтячі руки у свої, - але королева, видно, ще тоді вирішила завадити нашому весіллю і замінити мені наречену. Але це доля…
Принц обійняв її і прошепотів:
- Я нікому тебе не віддам. Ти будеш моєю нареченою. І ніхто, навіть королева з її владою не зможе тебе в мене забрати…
Наступного дня була середа. Вагнесса накинула на своє розкішне синє плаття простенький плащ з каптуром, щоб не одразу кидатися в очі, і разом із дівчатами, Тріоною та принцом подалася на площу.
Сьогодні тут було як ніколи гамірно. Всі люди зійшлися сюди з містечок навколо – якщо не купити, то хоч поговорити про останні новини. Кілька цих днів видалися дуже напруженими, і торговки радо розводили плітки про те, що Жоржетта довела принца до втечі і так далі.
- Але ж він не з боязливих, - заперечувала Тая, худенька продавщиця овочів на розі.
- Ха! Та він ж принц! Не міг відверто відказати, бо, бачте, манери не дозволяють, та й накивав п’ятами! – заперечувала повна Кармела, перебираючи свої стрічки і розкладаючи мотки ниток. – Тут сміливість йому ні до чого.
- Таку вередливу пані, як Жоржетта, не витримає навіть принц із сталевим серцем, - зітхала мрійлива Лора коло книжкових полиць.
- Гей, пліткарки! Не набридло? – гукав веселий Генрі з рибного ряду. – Може його справді викрали? Принц як-не-як!
- Та ні! Ядвізі не можна вірити, - прошепотіла боязка квітникарка Люсі і озирнулася.
Опівдні якась група піднялася на підвищення над площею. Хлопець та дівчина спереду скинули каптури і натовпом прокотився шум здивування та захвату. Перед ними стояли принц Фердинанд, викрадений вночі із замку, та Вагнесса, принцеса Тасмінська, яка зникла три роки назад!
Принц жестом спинив натовп і над площею запанувала тиша.
- Я думаю, ви знаєте, хто я. Вам сказали, що мене викрали, але це не так. Я зник цієї ночі, щоб привести до вас вашу справжню королеву, дочку короля Генріха ІІІ, Вагнессу Тасмінську!
Натовпом знову прокотився шум схвальних вигуків і Вагнесса посміхнулася. Народ впізнав її. Згадав усі добрі справи, що вона робила, як вона допомагала кожному, хто потребував у захисті та підтримці. Згадав, як вона стримувала жорстку політику Ядвіги і послаблювала, як могла, стягнення з людей, бо вони йшли все рівно не на добробут країни, а на нову косметику та сукні для королеви та Жоржетти.
Але тут на балкон вийшла сама Ядвіга і застигла від подиву. А потім гнівно закричала, вимагаючи тиші:
- Зачекайте! Вона ще не довела, що вона принцеса! Це самозванка! Схопити її!
Варта кинулася до сходів, але не змогла добратися до них через натовп. Врешті заговорила сама принцеса:
- Мої любі піддані! Я вірю, що ви впізнали мене, і дякую вам за це. Всі ці три роки я переховувалася в лісі без змоги об’явити себе. Моя люба нянечка була зі мною. Ви впізнаєте її?
- Це моя тітонька! – вигукнула з натовпу юна Нонель, шістнадцятилітня племінниця Тріони, яка дуже любила свою тітку і сумувала за нею. Кілька подружок няні теж впізнали її і привітали схвальними вигуками.
- Докази! – прошипіла Ядвіга, зеленіючи од злості.
- Які докази Ви хочете побачити, Ваша Величносте? – запитала Вагнесса.
- Амулет!
- Ось він! – принцеса зняла з шиї опалове серце на золотому ланцюжку і підняла, показуючи народу.
- Підробка! – закричала королева, аж пінячись від люті.
- Підробка? Ви можете хоч зараз послати за королівським ювеліром і він запевнить Вас, що це той самий амулет, який він багато років тому зробив для моєї матері. Це також перевірити легко, бо він зроблений з цільного шматка опалу, який обточила і заокруглила вода – його форм не торкалася рука майстра. Хто нині може повторити те ж саме?
- А сувій? – не здавалася Ядвіга, смакуючи вже перемогу. Вона впізнала Вагнессу, але хотіла довести перед народом, що це не вона, а якась селючка-самозванка.
- Цей? – запитала Вагнесса і розгорнула згорток, що тримала в руці. – Це – лист Генріха ІІІ до Септина ІІ щодо майбутніх заручин Вагнесси Тасмінської, тобто мене, і принца Фердинанда. Якщо хочете, можна послати до короля Септина ІІ і запитати про домовленість…
- Як? – зашипіла Ядвіга і на мить зникла з балкону – кинулася до свого сховку. А потім люто вибігла на балкон, бо згадала, що сувій викрали тої ж лиховісної ночі… В її очах блукав страх, але вона спробувала опанувати себе.
- Це ти викрала його сьогодні вночі!
- А чому він був у Вас, Ваша Величносте? – раптом запитав Фердинанд.
Королева поточилася і ледь не впала. Вона не знала, що відповісти. Жоржетта, що вибігла за матір’ю, почувши про заручини Фердинанда і Вагнесси, втратила свідомість.
Народ схвальними вигуками вітав нову королеву. Жорстоке правління Ядвіги закінчилося. Йшла нова ера в історії Тасмінського краю.
Що ще додати?
Фердинанд та Вагнесса наступного ж дня заручилися, а через два місяці зіграли весілля. Це було найкраще весілля у цілому світі і наречена на ньому була найкрасивіша. Після весілля країни злилися.
Ядвіга з Жоржеттою була змушена поїхати до свого старого маєтку на півночі Тасмінського краю. Там вона жила до кінця своїх днів. Жоржетта закохалася у місцевого фермера і кохання виправило її. Вона навчилася працювати, доглядати за господарством. Нині вона гарна господиня і чудова мати, яка забула про свої замкові примхи як про страшний сон. Якщо ви запитаєте, у кого найкраща вовна та сир на півночі Тасмінського краю, вам одразу ж вкажуть дорогу до ферми тітоньки Жетти. І вона неодмінно зустріне вас на порозі у скромній коричневій сукні, з радісною посмішкою і запросить в будинок, де все чисто і красиво. Назустріч вам вийде красень-фермер з дужими роботящими руками, а ще вибіжать два сини і донька Жоржетти. І не знайдете ви більше у цій країні такої ж щасливої фермерської родини.
Розанка, Міла та Нона теж знайшли своє щастя. Розанна вийшла заміж за молодого коваля з сусіднього села. Міла зачарувала своїми знаннями сина королівського астронома. А мовчазна Нона знайшла своє щастя у веселому Генрі, рибалці з рибного ряду. Усі вони часто навідуються до замку та до свого старого житла у лісі.
А якщо ви завітаєте до палацового саду, неодмінно побачите молодицю у прекрасній синій сукні. Вас просто зачарують сині очі цієї красуні. Коло неї бігатиме щаслива дівчинка з такими ж прекрасними глибокими очима. А потім до них підійде король об’єднаного королівства, Фердинанд, який дуже любить свою дружину, королеву Вагнессу Тасмінську, і маленьку донечку Глорію.
Що ще сказати наостанок? Шукайте своє щастя. І в один прекрасний день ви знайдете його.
