ЯКА КРАСА!

Галина усе своє життя не працювала, а тільки бринькала на гітарі й гуляла з парубками. 1917го почепила на пояс кобуру з пістолетом й заходилася робити революцію, потім витрушувала останній хліб голодного 33го, а коли почалася війна, обіпершись на ковіньку, вийшла зустрічати німців. Окупанти в липні 1941го в’їжджали до Грузької на мотоциклах. Зупинилися біля шкільної будівлі, вишикувалися, аби місцевий люд бачив могуть Третього Рейху. Усі як на підбір — під два метри зростом, у пілотках, сорочках з короткими рукавами, шортах, з автоматами. Впевнено й грізно стояли окупанти біля школи, яка відтепер стала їхньою комендатурою. Галина, спираючись на ковіньку, вийшла наперед і почала уважно оглядати німців. Вона ще ніколи не бачила чоловіків у шортах.

— Яка краса! — з особливим теплом і приязню в голосі, на яку тільки була здатна, промовила Галина, обережно мацнувши німецького офіцера за те, що було в шортах.

— Яволь, матка, яволь! — гордовито й задоволено сказав німець і, злегка штовхнувши Галину в груди автоматом, наказав відійти від нього.

Війна принесла дуже багато горя, тільки не для таких, як Галина. Вони в той час першими дізналися, що таке Європа. А десятки солдатських вдів у Грузькому тим часом розпочинали інший марафон — виживання з малими дітьми серед повоєнної руїни. Друга світова забрала життя 263 односельців, втричі більше залишилися сиротами. Усім селом відбудовували в Грузькому після війни хату за хатою. Тільки Галинину ніхто так і не відновив.