Нічний годинник
Нічний годинник.. Як же я тебе ненавиджу.
Уже майже північ, я готуюся до сну, готуюся уже давно, години дві. І щось не дає мені спокою. Чи то нескінченні звуки за вікном: рев машин; розмови молодих людей, що тільки повертаються з нічних прогулянок, можливо навіть закоханих; мелодія сигналізації, що увімкнулася після того, як поряд пролетів горобець.. А може моє безсоння через те, що діється у кімнаті: постійно чую якесь шарудіння, хоча й кішки не маю. "Мабуть уява, так, точно уява. Запам` ятай! Тут нікого не може бути", - кажу я сама собі.
Але все одно щось не так. В голові літають варіанти, а час і далі йде, так швидко. "І чому справді? Чому так швидко йде час?", - все намагаюся дізнатись відповідь у себе. Ех, ці дорогоцінні секунди, хвилини, години. Куди ж ви йдете? У нікуди? Просто зникаєте? Так само як і люди у свою чергу? Спочатку ви залишаєтеся у пам`яті багатьох, як і ми. Але минає час і ви забуті, все забуте, кожен і кожна. Ніщо не є вічним, крім душі.
Хтось може сказати, що он якийсь видатний вчений жив ще у 16 столітті, а його пам`ятають і зараз. Те саме можна сказати й про якийсь день, визначну дату, подію - її пам`ятають, точно знають, що тоді відбувалося, ледь не до найменших подробиць . Але, як же інші мільйони й мільярди днів, мільйони й мільярди людей, яких вже немає, які вже відійшли в нікуди? Ніхто їх не пам`ятає і ніколи нічого про них не дізнається вже. І так моторошно від цього стає. "Напевно, я просто песимістка.", - заспокоююсь.
Час, що ти з нами робиш? Ти забираєш наші життєві сили, наші надії, наших близьких і коханих людей, а колись забереш і нас. Чому? Чому все так відбувається? Я так не хочу. Відпусти це, зміни цей закон! Зупинись, будь хоч трошки повільнішим, благаю!
Тут я подивилася на годинник. Уже опів на другу. А я все лежу, і втрачаю ці дорогоцінні секунди. Чую кожний рух стрілки, відчуваю на собі кожну втрачену мить. Боляче. Що ж зі мною діється? Я б могла просто лягти й заснути і не думати. Просто спати й бачити хороші чи погані сни. Я ж це так люблю, але не можу. Я б вже ладна була зробити що завгодно. Аби тільки відволіктися від всіх думок, вони їдять мене з середини і просто не дають спокою..
Вночі. Тільки зараз. Тільки вночі.
Уся надія на ранок, він моє спасіння. Хай я буду весь день ледь-ледь ходити, трохи пом`ята, з не добрим настроєм. Але я зможу відволіктися, я буду не одна. І ці думки мене нарешті покинуть... до наступної ночі.
