Вогні Будапешта
з рубрики / циклу «Літо»
Коли іде із міста твань турбот,
І тихий спокій віддає всім вечір, -
Спускається блакитна ніч з висот,
Закутавши у теплий вітер плечі.
Тоді вогні замріяно горять,
Як тисячі зірок, що впали з неба.
Могутнім замкам – справжня благодать,
Бо їм цей спокій з давніх пір ще треба.
Столиця спить, - і, разом з тим, живе,
Імперією дише в тінях скверів.
Холодна ніч у небі де-не-де
Із тихих зір розвішує портьєри.
У ніч таку – хоч смійся, хоч кричи, -
Волога тиша в себе все вбирає.
Я теж міста обожнюю. Вночі.
Коли людей на вулицях немає.
